Напишіть невеличкий твір-роздум на тему "багато говорити і багато сказати не одне й те ж"

Значення слів, мовлення неможливо переоцінити. саме за мови — в її письмовій чи усній формі — ми спілкуємось, не тільки повідомляючи інформацію, а й виражаючи емоції, почуття, фантазії. у мови безліч функцій, починаючи від простого обміну інформацією і закінчуючи молитвою, адже вони теж творяться за слів.осмислити функції мовлення, правила вживання мови намагалися протягом сторіч і тисячоріч.філософ софокл жив задовго до початку нашої ери, але, як бачимо, і в ті часи замислюватися над мовленням, бесідою людей. «багато говорити і багато сказати — не одне й те саме» — це висловлювання є чи не найвідомішим афоризмом давнього філософа. аби усвідомити усю мудрість і правильність цих слів, достатньо просто звернутися до життєвих прикладів, озирнутись довкола.наприклад, серед моїх друзів є дівчинка, яка постійно говорить. це просто нескінченний потік слів, вона буквально ніколи не замовкає. що саме вона говорить, про що розповідає? якщо я намагатимусь згадати, що вона говорила під час останньої нашої зустрічі, а говорить вона постійно, мені не вдасться згадати, мабуть, жодної теми. бо вона говорить про все на світі й одночасно ні про що. до речі, тут варто згадати мого батька. він говорить дуже мато, але коли висловлюється, завжди добирає найзрозуміліші слова, переходи між думками в нього дуже точні і лаконічні. йому вдається в кілька речень вкласти такий зміст, що всі не тільки уважно його слухають, а й замислюються на кілька хвилин, перш ніж відповісти. бо ставлення батька до слів (а він завжди дотримується свого слова і ніколи не кидає слів на вітер! ) ніби поширюється на всіх, з ким йому доводиться спілкуватися. і це, дозволю собі сказати, дуже і дуже корисний вплив.мені раптом спаю на думку, що цінність слів зворотно пропорційна їх кількості. тобто що більше слів, то вони «дешевші», коли ж їх небагато, але всі вони виважені, наповнені змістом, то і вартість їх висока. мене дуже цікавить усе, пов'язане із мистецтвом переконувати, правилами побудови усного виступу чи просто бесіди, мовний етикет і подібні теми. я із задоволенням читаю книжки на цю тематику. власне, навіть з одного афоризму можна почерпнути не менше мудрості, ніж із цілої книжки. таким є висловлювання софокла. у майбутньому я обов'язково спробую користуватися цим принципом у своєму повсякденному спілкуванні, щоб не говорити марно і не знецінювати цього неоціненного дару — людських слів.

Строката матидавно це було, ще до того, як народилися ми. зозуля робила свою справу. вона підкидала синичкам, плискам, та іншій лі­совій дрібноті свої яйця, а ті виховували під­кидьків.– ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.та ж у відповідь лише сміялася: – ви все своє життя із пелюшками та ко­лисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. закон є закон! однак доля зле жартує з тими, хто споді­вається задарма прожити вік. коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. і застогнала пташина. перші в її житті сльози покотилися з очей. на галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. у народі їх так і називають – зозулині сльози. ботаніки ж дали їм назву зозу­линець плямистий. чи доводилося вам спостерігати, щоб зозуля плакала? ніхто цього не бачив. тому про без­турботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. а матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо нази­вають зозулями  (з кн. «українська міфологія») (171 слово).

Осінь. вона тихо і непомітно піді йшла до нашого дніпропетровську. ми зразу відчули її прохолодний подих.дерева стоять в тривожні задумі. ось кремезні дуби , мов вартові. осінь не торкнула їх своїм пензлем, але листя дуба якось по-особливому дзвенить, як бляшане. на березах ледь пожовкли листочки. лиш ялини стоять пишні та зелені.ми підійшли до нашої річки. вода в ній темна. а по її холодному плесу, мов золоті кораблики, пливуть кленові листочки. над річкою схилилась горобина. жовті листочки весело тріпотіли на вітрі, а кетяги ягід ще жовті, бо не було морозу, від якого вони червоніють.   прощаємось з красою осіннього дніпропетровська.коли я  повертаюсь  до дому, під ногами шарудить килимок першого опалого листя. хороше, урочисто, і трішечки казково.