Подані іменники стоять у давальному відмінку однини. запишіть слова в дві колонки: 1) у які вставили м'який знак; 2) у які не треба вставляти м'якого знака. квіт…ці, жін…ці, авос…ці, бджіл…ці, очеретин…ці, жмен…ці, гус…ці, свин…ці, галуз…ці, стеблин…ці, кізон…ці, мис…ці, однокол…ці (візок на двох колесах), внучен…ці, снігурон…ці, колис…ці, оболон…ці, нян…ці, тріс…ці, сопіл…ці. ключ. у кожному слові підкресліть другу від початку букву. з цих букв повинен скластися початок вислову в. сухомлинського: «… - то найвища людська освіченість».

Авосьці                     квітці жменьці                             жінці кізоньці                                бджілці внученьці                         очеретинці снігуроньці                           гусці няньці                                     свинці                                                       галузці                                                 стеблинці                                         мисці                                             одноколці                                   колисці                                     оболонці                                                   трісці                                                 сопілці   "вміння  відчувати  добро  -  то  найвища  людська  освіченість".

мова є найбільшим, найціннішим надбанням як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

за мови люди спілкуються між собою, виражають свої думки, почуття, зберігають їх і нащадкам.

мова тісно пов'язана з мисленням. без мислення не може бути мови, а мислення неможливе поза мовою. мова і думка виникли одночасно і невіддільні одна від одної протягом усієї історії людства. однак мову і мислення не можна ототожнювати. кожна окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності тощо), а мислення - явище загальнолюдське.

Спочатку хочеться зазначити, що багато творів тарас шевченко присвятив описам рідної природи. він був справжнім патріотом, а тому любив свою країну понад усе. і, звісно ж, не міг залишитися байдужим до її краси. у поезії «над дніпровою сагою» природа живе своїм власним життям. вона ніби оживає перед поетовим оком, набуваючи людських рис. читаючи цей вірш, я ніби бачу бурхливий дніпро, який біжить у далечінь, а по його берегах розкинули віти пишні дерева: над дніпровою сагою, стоїть явор меж лозою, меж лозою з ялиною, з червоною калиною. старий явір поет порівнює із козаком, що у самоті й посивів: стоїть старий, похилився. мов козак той зажурився. що без долі, без родини, та без вірної дружини… інші ж дерева, навпаки, порівнюються із молодими дівчатками, у яких ще попереду ціле життя, а тому вони безжурні й сміхотливі, співають пісень й не думають ні про що погане: а калина з ялиною та гнучкою лозиною, мов дівчаточка, із гаю виходжаючи, співають… мені здається, що поет дуже влучно порівняв шелест листя із співом. саме таке порівняння підсилює враження, ніби природа справді оживає. узагалі, настрій цієї поезії досить веселий та бадьорий. природа, яка в ньому змальована, ніби розцвітає яскравими барвами в кожному рядку. зовсім інше враження справляє уривок з поеми «княжна» — «зоре моя вечірняя». увесь вірш нагадує ліричну пісню або колискову. природа, яка постає перед очима читача, набуває якихось казкових, чарівних рис. кожний рядок ніби віщує щось недобре. це враження підсилюється образами нехрещених дітей та вовкулаки, а також криками сичів: а на вітах нехрещені діти. яку полі на могилі вовкулак ночує, а сич в лісі та на стрісі недолю віщує… природа у вірші ніби відпочиває від денної суєти: сонечко сідає за гори, дерева розпускають віти на води дніпра, лише сон-трава розпускається вночі й цвіте чарівливим цвітом: як широка сокорина віти розпустила… а над самою водою верба похилилась; аж по воді розіслала зеленії віти… тарас шевченко досить оригінально відобразив красу рідної природи-неньки у своїх поезіях. складається враження, що природа справді оживає. я вважаю тараса шевченка справжнім митцем рідного слова. кароче шось там вибири! =)