Письмовий твір-опис природи в художнюму стилі на основі власних вражень. на тему: квіти на нашому городі. півтори сторінки

Після довгої суші сливе цілий май в петрівку почали перепадать холодні, ніби осінні, дощі, а 19 і 20 червня випали петрівчані дощі, теплі, з громом та блискавкою. В неділю опівдні насунулись чорні хмари од заходу сонця. Вдарив грім, заблискала блискавка, і пішов чималий густий тучний літній дощ. Перед вечором вже випогодилось. На заході залисніло небо, і сонце ніби розігнало од себе хмари й засяло. Хмари посунулись за Дніпро й за міст.

Я був радий, що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир і посидіть на чистому повітрі цілий вечір на Владимирській горі, де я теперечки звичайно щовечора сиджу, одпочиваю й милуюсь широким простором за Дніпром, за Десною га понад Дніпром. Дивлюся я в вікно, за Десятинною церквою небо з легкими хмарками зажовтіло, засяло чудовими ярими жовтими кольорами. Я мерщій вийшов з свого житла й почимчикував по Трьохсвятительській улиці. Несподівано перед моїми очима на схід сонця залисніло небо, сизе, темне, аж ніби чорне саме проти ясного заходу: туди посунулись чорні хмари, і десь там далеко ллють дощі. Золоті бані й хрести, густо й рясно скупчені на великих церквах, дуже ясно вирізуються неначе на чорно-сизому фоні: їх обсипав не сонячний світ, а жовтий одлиск од хмарок на заході, якийсь тихий, мрійний. А на чорно-сизому небі сяють дві веселки, неначе дві дуги, перекинуті поверх золотих бань та хрестів. Вища дуга неначе обперлась саме серединою об золоту баню Михайлівської дзвіниці й почепилась на золотому хресті; нижча веселка, з дуже ярими кольорами, ніби заплуталась в золоті бані та хрести церкви. Яра червоняста й жовтогаряча смуга малювались дуже виразно на небі, неначе чиясь рука оповила чудовою широчезною стрічкою усі бані й кинула довгі кінці, один за Дніпро, а другий на Царський зелений садок.

За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.