Написать маленький диалог на тему "як же я люблю історію! " я в 7 классе!

  доброго  дня,  діти! -  сідайте. -  сашко,  розкажи  нам,  чому в  тебе  на  парті  дві  книжки  з  історії? -    мабуть  це  тому,  що  я  дуже  люблю  цей предмет. -  це  ж  як  потрібно  любити  цей    - як  же  я  люблю  історію!

Сьогодні історія україни! -зрозуміло,а я книжку забув! -нічого,я тобі ! -що,хлопці,про що говорите? -та,так.про історію! ї -а мені так історія не подобається! -зрозуміло,а нам подобаєтья! -добре,я пішов на урок історії туречини! -бувай!

1. подивився я на хати - нема в мене хати. 2. защебетав соловейко - пішла луна гаєм. 3. зійде сонце - утру сльози, ніхто й не побачить. 4. реве та стогне дніпр широкий, сердитий вітер завива. 5. садок вишневий коло хати, хрущi над вишнями гудуть. 6. кричать сови, спить дiброва, зiроньки сiяють. 7. шелестить пожовкле листя по дiбровi; гуляють хмари; сонце спить; нiде не чуть людськоï мови. 8. не завидуй багатому: багатий не знає нi приязнi, нi любовi… 9. минають дні, минає літо, настала осінь. 10. сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину. 11. дивлюся — аж світає, край неба палає. 12. умовк кобзар, сумуючи: щось руки не грають.

Вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті  самі проблеми? Обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.

Не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. Це правильна мова.  

Ось дивіться. У Бернарда Шоу, в його п`єсі «Пігмаліон», головна героїня Еліза Дулітл жила за часів королеви Вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин Англії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. Вона виросла у передмісті Лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. І для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.  

Еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного оточення, не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. Але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор Хіггінс.  

Що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми,  всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. На кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать,  вчать … рідної мови. І що, як кажуть, у сухому залишку?

Нічого. Як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. Інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. Багато людей говорять досить правильною російською мовою.  

Як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? За моїми власними – ніяк. Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.  

Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.  

«Поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. І справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.  

Объяснение: