Твір на тему "книга творить людину, а людина наше майбутьнє"

Книга вчить, як на світі жити.народна мудрістьу ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. а потім ми й самі навчаємося розуміти друковане слово.книга з’явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. з історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів київської русі. завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. найбільш детальний літописний звід укладений ченцем києво-печерського монастиря нестором. називається він «повість минулих літ» і розповідає про розселення слов’ян, про утворення держав, про перших руських князів. рукописною книгою є також одна з найдавніших пам’яток української писемності — «слово о полку ігоревім».рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. першодрукарями були іван федорів, франциск скорина, єлисей плетецький. книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. книг ставало все більше і вони були кращої якості.сьогодні важко уявити наше життя без книг. вони нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.книги — це справжня скарбничка мудрості. недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. у львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «тут мертві живуть і німі промовляють». бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.в україні книгу шанували здавна, ще з часів київської русі. книжна наука в нашій батьківщині почалася за часів князювання володимира. ще більшого розквіту здобула при ярославі мудрому. в одному з тогочасних літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. він зібрав багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов’янську.ярослав мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. він дбав і про розвиток освіти в державі. один, історичний факт свідчить, що в новгороді ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. і це дійсно так.. вона розкриває нам цікавий світ, є мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.

      прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить  мова . ми всі так звикли до цього, що майже не помічаємо звучання  мови .мово рідна! ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. котиш і котиш хвилі своїх лексиконів , а їм немає кінця-краю.                      бо ти є вічність. ти є правда. добро і краса народу нашого.                      тож такою і будь вічно, мова рідна! любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. у ній материнська ласка і любов, світ добра, краси і справидливості, велика ніжність.  я знаю: мова мамина – свята.в ній вічний, незнищенний дух свободи.її  плекали душі і вуста мільярдів. це – жива вода народу.

Поліське село. я ніколи не бував у поліському селі крйнки, досі жалкую за цим. сходив я чимало доріг, об'їздив чимало країн, та якось не випадало мені зазирнути в тихі місця, де минуло батькове дитинство. але ніколи не бувши там, бачу виразно, мов на старовинній гравюрі, заповітний куточок землі. у цій картині панують світлі тони, ніжні тони біленого поліського полотна. спокійне світле небо, світлі з жовтим відтінком кучугури пісків. лише по горизонту темна зубриста стіна соснового бору. небо, ліс, піщана горбиста рівнина - це лише тло. потім бачу дорогу. ну, а яка дорога в пісках? порізана колесами, то кривуляє між чахлими кущами сосняка, то повзе на горбик, то шкандибає в долинку. це навіть не дорога, а розтоптана канава, клята й переклята всіма їздовими, і від того ще більше зморщена. поруч неї, старої бабусі, вистрибують онуки-стежки, вони мережать синючі плеса, викрутасами обходять деревця і збігаються в одне річище біля трухлого від старості обваленого місточка. за місточком починається село. поліське село. ішли жінки з грибами. пісок та болото, пісок та болото, нарешті й суха місцина, тут, кому де заманулося, й присіли вони спочити, обклавшись корзинами. отаке село. купками. хата, а потім жовта залисина, потім ще самотня хата. кожен двір обнесено високою дерев'яною огорожею. тут все із дуба, із сосни, із берези, із граба. все із лісу. а земля тут яка! той же пісок, трохи бурий від гною, без гною ніщо не росте, навіть кукіль*. за дворами й - глевка низина. корчі, мохові острівки, цілі озера густої, як дьоготь, стоячої води, замулені річечки. царство непролазних поліських боліт. ніколи не був я у кринках, але бачу село, бачу дідову хату. вони постають із запашних батькових оповідок