Діалог на тему "чи повинні учні прибирати шкільне подвір'я"

- привіт!

- привіт!

- як в тебе справи?

- не можу похизуватися.

- чому?

- та ось, наш клас заставляють прибирати шкільне подвір'я, думаю, усі на нас дивитимуться, як на диваків і глузуватимуть. 

- по-твоєму, прибирати шкільне подвір'я - це погано?

- а що в цьому гарного.

- можливо, сам процес прибирання нудний, але якщо ти прибираєш з друзями-однокласниками, це завжди весело, це по-перше, а по-друге невже тобі подобається, коли шкільне подвір'я схоже на смітник? я впевнений, що ні. тому, приклади зусилля щоб потім можна було гратися на чистому подвір'ї.

- і, ти мене переконав, що в прибиранні шкільного подвір'я нема нічого поганого. 

- нема за що. але, якщо потрібна порада - завжди звертайся.

Розмовний стиль. - слухай, у нас тут таке сталося вчора! наша "українка" тетяна альбертівна вліпила альошці "пару"! - якому альошці? - та онуфрієнкові з 134-ої - і що? - от уяви собі! альошка почав альбертівні доводити, що оцінка несправедлива, а потім просто  до декана побіг! - ну нічого собі! до декана філологічного? - якби  ж  то! до того, що на факультеті політичних наук! - ну і що ж тепер буде? - та хто його зна! олексій навіть до університету сьогодні не прийшов! переживає офіційно-діловий стиль.                                           декану факультету політичних наук                                           студента 134-ої групи онуфрієнка олексія                                   заява довожу до вашого відома, що викладач української мови петренко тетяна альбертівна оцінила мою контрольну  роботу на "незадовільно". вважаю оцінку несправедливою і прошу об'єктивно розібратися у ситуації, що сталася. мою контрольну роботу до цієї заяви. я дійсно засмучений. завтра не піду до університету. 19.09.2016                                                 онуфрієнко олексій епістолярний стиль. дорогий друже петре! хотілося би написати щось приємне, та, на жаль не щастить мені останнім часом. от писали ми контрольну з української мови. я був упевнений, що добре написав. я ж готувався! і от розгортаю роботу - а там "двійка"! я ледь не заплакав, повір! та хіба нашій тетяні альбертівні щось доведеш?   сам не чекав від себе, що я зробив! взяв ту контрольну і пішов в деканат. ну, наш: політичних наук! декан саме в кабінеті був. вислухав мене, але толком нічого не розберуся, мовляв, з тобою, онуфріє група яка? я кажу: 134-та, а в самого уже ноги трусяться. ну і  що тепер    буде? я сьогодні до університету не пішов. такий настрій паршивий! і, головне, я ж знаю, що робота пристойно була написана! я ж готувався! ну бувай! твій друг альошка.

Ай справді – душа болить за рідну україну! чому ж народ не вміє цінувати те, що має? чому ж гнобить своєю поведінкою ім’я величної держави? чому не пам’ятає про пролиту кров за волю? чому ж не шанує старання предків, які поклали життя заради того, щоб ми жили вільно? українці – народ, який протягом усіх віків боровся за свою незалежність. окупований польщею, розділений литвою та угорщиною, приналежний до патриціату московського королівства , наш народ протягом усієї  гіркої історії постійно намагався боротися за своє право на вільну державу. мужність та  слава козаків ніколи не загине, ніколи не зітреться в пам’яті.і ось настали очікувані часи – україна у 1991 році здобула незалежність, таку жадану для її мешканців. та постає логічне питання: «чому розвиток, культура, політика й доля самої країни пішли не вверх, а гіркими темпами скочуються до низу? »на превеликий жаль, становище в державі є дуже й дуже сумним. я думаю, одною з основних проблем в україні є те, що влада постійно опиняється не в тих руках. політичні діячі й люди, від яких залежить становище держави більше звертають увагу на дрібні проблеми, аніж на реальні. україна, зі своїм багатим рослинним і тваринним світом, надзвичайними морями, казковими горами й родючими чорноземами, у невмілих руках прирівнюється за статистикою до країн «третього світу». де ж це чувано, щоб такі вчені люди, яким довірили долю своєї держави, самі ганьбили та руйнували її? як шкода, що кожен хоче загарбати все лише собі в кишеню! україна, із своєю славною історією, займає лише призові місця в номінаціях «де ж найбільша корупція» чи  «де дороги такі, що можна людям, які хочуть йти в космонавтику, перевіряти свій вестибулярний апарат». звісно це все до болю іронічно звучить, але як сумно, коли народ настільки вже звик до цього ганебного становища, що легковажно ставиться до політиків, які знущаються над українською мовою й по суті навіть не намагаються її вивчити, до беззаконні дії органів міліції, до хабарництва повсюди де лише можна. кожен живе з цим і віджартовується: «ну це ж україна…» , «ха-ха, хто б сумнівався» або «ти бачила нове відео з ще однією «вдалою» промовою президента? ». хіба ж нормальне те, що про опору й голову держави в інтернеті комікси? наскільки ж сумно за цим спостерігати…я люблю україну. для мене – це найкраща на світі держава. я тут виросла й тут живу. з цим краєм пов’язані найтепліші думки та моменти мого життя. хотілося би   від щирого серця побачити в майбутньому розвиток держави й мудрого провідника попереду. а поки – залишається лише надіятись і починати хоч якісь зміни вже з самої себе. душа болить за рідну батьківщину!