Замітка до шкільної стінгазети "з чого починається школа"

Зчого починається  школа ? !   можливо з першої цеглини чи навіть тієї людини, у голові якої з’явилася лише миттєва маленька ідея створення.                     процес потребує часу. проходять роки. ну ось, приміщення готове, і гомосапіенс, у голові котрого колись зростала маленька ідея, плескає у долоні – задоволений. швиденько біжить до майстрів, замовляє табличку із назвою, номером  школи .ще ж необхідні парти, стільці, дошки, підручники . отож, плюс рік, нехай два – усе є! нрешті! але чомусь, все одно чогось не вистачає ж? ! дітей! ось, насправді, з чого починається будь-яка школа! з того золотого дзвонику, що несе у своїй крихітній ручці першокласник! радісний сміх,  солоні краплинки в кутиках очей сентиментальних батьків, шелест яскравих ароматних букетів, цукотіння дитячих пантофлів – усе це є тим чарівним прологом, що веде у  таємничий світ під назвою «школа». школа, як окрема істота, що має свій вік, память, дух і навіть настрій. вона не нарікає на упертість своїх старих дверей, луплення стін чи скрипучу підлогу, у неї усе бездоганне! а бачили б ви її у сонячні дні! яка вона сповнена тепла і світла, що аж самому кортить іти шкільними з усмішкою, до вух натягненою, пристрибуючи! навіть, якщо на вулиці негода, школа залишається спокійною і врівноваженою. її дух, запах життя , рух і розвиток  надихають колористику класів і коридорів різнобарв’ям, і  це одразу відчуваєш, ступивши на поріг.         це все , що вдалося знайти на мій погляд в інтернеті .

іноді туман на озері розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду  

літа не минули, лиш, втомившись жаром палким, на хвилину заснули  

вертаючись додому, юхим з греблі побачив сина

дівчата йшли співаючи.

на всі запитання хлопець відповідав не моргнувши оком.

жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій нитці.

вихопившись на узвишшя, кінь розкотисто заіржав, радуючись молодій своїй силі.

не спитавши броду, не лізь у воду.

повернувшись додому, уже зайшло сонце.

околицю села, туристів зацікавили руїни старовинного замку.

«захар беркут» цитатна характеристика максима «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»;

«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «в його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! » «життя в неволі нічого не варте»

«захар беркут» цитатна характеристика мирослави «…не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. і чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «а що ж то в мене нема сили? а що ж то я не луком, ратищем і топором? ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий! » «якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя! » «її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (максима) з темного гробу, повернуло йому життя».