1. зробіть повний синтаксичний розбір речення. батьківська, тепла і привітна хата давно чекає на тебе.

речення розповідне, неокличне, складне, непоширене, двоскладне, неускладнене, повне.

Людина впродовж свого історичного розвитку прагнула схопити якнайширшу картину світу, пізнати природу, щоб застосувати її для своїх потреб. цікавим були погляди наших предків на будову світу, деякі природні явища. наприклад, в прадавні часи вважали, що скільки людей живе на землі, стільки зірок існує на небі, тому що в кожної людини є своя зірка, яка з’являється, коли людина народжується, і гасне, коли людина помирає. за зміною розташування зірок люди навчилися орієнтуватися вночі, вони змогли визначити сторони світу і прогнозувати погоду за певними прикметами.в усіх землеробських народів існував культ матері-землі. здавна українці шанобливо ставилися до землі, називали її матір’ю, годувальницею, клялися землею. землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль. земля давала силу богатирям, але її можна було втратити, якщо відірватися від землі. народ закликав всіх шанобливо ставитися до землі, берегти її.багато повір’їв українського народу присвячено воді, вогню, блискавці, снігу. вогонь і вода також мали чудодійну силу, люди їх поважали і боялися.унікальним є повір’я нашого народу про вирій — край загального блаженства, куди вилітають птахи на зиму і душі людей після смерті.вітер, вихор, дощ, веселка, роса та інші природні явища також не залишилися за межами народної уваги. всі ці повір’я збагачують нас знаннями про наше минуле, наше коріння.первісні люди тому й вижили, що шанували природу, для якої вони були не гостями, а її часткою. чи то великі чиїсь амбіції, чи недолугий розвиток цивілізації призвів до того, що люди стали розділяти: вона — природа, і ми — люди. це була помилка, яка й до сьогоднішнього дня ніяк не виправляється. не хочу сказати, що цим усі нехтують, але не , на жаль, належного значення.погляньмо на себе трохи збоку: взимку утеплені в різноманітний одяг, влітку теж маємо щось для естетики прикрити своє тіло; і здається, що ми начебто слухаємо голос природи. та це споживацьке й поверхове ставлення, бо природу слід поважати. не повертати течію річок зопалу на 180 градусів (бо ми, бачте, — царі не викидати сміття та відходи підприємств у річки (природа стерпить, якось із цим упорається). вона довго може терпіти, але є межа її терпінню, і чорнобильська катастрофа стала знаковим символом для людства. та чи збагнули ми це? кожен із нас живе поблизу якогось водоймища чи річки. розпитайте старожилів, який вигляд мали їхні води ще років 15—20 тому, і ви жахнетеся нашому хижацькому ставленню до природи, коли нашими вчинками керує не просто байдужість, а відверте нехтування, мовляв, на мій вік вистачить. а діти? а онуки? до того байдуже, на жаль. дуже добре, що в школі екологічним питанням приділяється велика увага, а це означає, що нинішнє покоління, яке колись прийде на зміну старшому в інні державою, можливо, дбатиме про середовище, в якому ми живемо, і не допустить, щоб наші нащадки колись у підручниках про наш час прочитали як про час технологічних варварів. треба дбати про майбутнє.

Умоєму віці слід мати взірець для наслідування. це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати.  григорій савич сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. кілька деся­тиліть xviii століття я б хотів назвати “добою григорія сковороди”.  до творів григорія савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. але най­головнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.з молодості й до останніх днів сково­роду цікавила проблема щастя. сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. мені дуже подобаєть­ся те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. згадаємо: “у суперечці народжується істи­на”. саме за це він отримав прізвисько “український сократ”.григорій савич, вже будучи досвідченим ученим, чима­ло подорожував україною і країнами західної європи. усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. у мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним божого задуму. нинішній світ зробився дещо старшим.