Скласти розповідь що треба робити щоб клас був дружним

Треба щоб   всі знаходили спільну мову між собою   та грали в такі ігри : довга лоза, хованки та золоті ворота= дружба

перший у світі пам’ятник дереву міститься на українській землі. понад те, цей пам’ятник — живий. …стоїть на річці мала хортиця в запоріжжі семисотлітній козацький

перший у світі пам’ятник дереву міститься на українській землі. понад те, цей пам’ятник — живий.

…стоїть на річці мала хортиця в запоріжжі семисотлітній козацький дуб. ушістьох ледве можна обхопити стовбур. тридцять метрів заввишки і 60 тонн вагою. поруч із ним — кінь, бандура й щогли козацьких чайок гілки підпирають. статуї бронзові, дуб — справжній. ніби пам’ятник козацтву, що на цій землі колись було. було та

засохнув дуб у 1991-му. скинув листя і більше не вбирався. останні три роки стоїть він пам’ятником, лише одна гілка продовжує жити, всупереч усім законам природи. восени на ній — безліч жолудів. щороку приїжджають на хортицю тисячі людей, вивозять жолуді в усі кінці світу. і ростуть тепер діти козацького прабатька-дуба скрізь, де є українці: в канаді, америці, австралії і навіть у бразилії.

козацький дуб — гордість запорожців, візитна картка міста. сюди йдуть не тільки екскурсанти — за ті кілька годин, що ми провели під деревом, просити його благословення прийшло три пари молодят.

вражає й історія дерева. згідно з легендою, саме під ним запорожці писали лист турецькому султанові, а пушкін — «лукоморье» з поеми «руслан и людмила». а гітлер, почувши про нього, нібито наказав спиляти й вивезти велетня в ні

а ще в дуба споконвіку був охоронець — який-небудь дідок, який його доглядав. останній — дід дейкун. як давно він дерево доглядав — жоден старожил пригадати не може. а за часів перебудови музейне господарство стало потихеньку розвалюватися, помер дід… і вперше за весь час дуб залишився без догляду, тоді й засихати почав.

— зараз важко назвати справжню причину, — розповідає голова благодійного фонду «запорізькі святині» сергій солод, — усе ж таки 700 років — вік солідний. хоча версій безліч: екологія, халатне до нього ставлення, неправильний догляд.

сергій веніамінович зайнявся дубом три роки тому, оскільки ця історія зачепила його за живе, мовляв, «за державу кривдно».

дуб причепурили, щоб він міг зберігатися під відкритим небом, залучивши для цього технологію збереження пам’яток дерев’яного зодчества в кижах. а коли він через зогниле коріння почав просідати, знайшли нетрадиційний варіант його зміцнення — застосували спеціальну рідину, яку використовують для створення тимчасових аеродромів. але живу гілку й сектор землі під нею ніякій обробці не піддали. вчені припускають, що гілка живе за рахунок периферичної кореневої системи, яка добре розвинулася. тепер її регулярно . жолуді збирають, лісництву й підшефній школі. в ній є уроки «дубознавства». на них учні пишуть вірші, збирають пісні, перекази про дуби, роблять різні дрібнички. в комплексі сувеніри зі шматочків дуба.

— ви особисто відчуваєте енергетику дерева?

в україні споконвіку саме дуб був оберегом козаків і уособленням сильного чоловічого начала. відвар дубової кори додавали в купіль при хрещенні хлопчиків, щоб росли здоровими й сильними. слабке волосся здавна зміцнювали таким відваром. медицина давно обгрунтувала цілющі властивості дуба й корисність таких процедур. адже й найкращі вина витримують у бочках із дубових дощок.

— сергію веніаміновичу, в україні столітніх дубів досить багато, але історичних — на пальцях полічити. не пробували «потоваришувати дубами»?

— таких «живих пам’ятників» близько десятка. особливо відомі — дуб григорія сковороди неподалік харкова, чигиринський дуб, черкаський у холодному яру. ми збираємо про них інформацію і навіть хочемо створити неформальне товариство дуболюбів.

тема даного твору спочатку видалася мені загадкою. що ж це за скарб, який може людині бути потрібен? гроші чи матеріальні блага? вони, звичайно, людині потрібні та гріють її тіло. але, мені здається, що той, хто придумав для нас цю тему твору, думав про зовсім іншій скарб.

думаю, що скарб, який потрібен людині – це душевні багатства. я, мабуть, почну не з доброти та щедрості. це дуже гарні риси в людині, які всім іншим подобаються. і вони дуже цінні.

але спершу, я думаю, варто сказати про такі душевні скарби, які людині волю та силу до життя. це відвага, стійкість у життєвих труднощах, хоробрість. це почуття власної гідності та повага до себе самого.

ще великим душевним скарбом є вміння прощати. кинув хтось м’ячиком на спортмайданчику, трапилася бійка. або ж не було сили навіть битися. тут варто перестати вирощувати в собі суперництво та ворожнечу.

крім душевних багатств, людині потрібні знання. оцей душевний скарб точно вартий того, щоб вкладати силу та час в його надбання. знання не носять за плечима, як-то каже мудра народна приказка. вони стають у пригоді кожного дня. наприклад, якщо людина знає, як відремонтувати диван або електрику, то вона може це зробити без перепон, якщо запчастини є, звичайно. або дати іншій людині добру пораду, як це можна виконати самій.

знання ж набувають з книжок, зі спілкування з іншими людьми, телепрограм, інтернету, газет, журналів. багато цінних знань приносять власні спостереження, багато їх приносять людині подорожі.

великий душевний скарб – це кохання та любов. наприклад, у повісті м. коцюбинського «тіні забутих предків» кохання дає снагу головному герою, зігріває його серце, надихає на творчість та роботу.