Зредагуйте типові мовні звороти ділового мовлення, що вживаються в службових записках. складіть з ними речення з відокремленими обставинами та означеннями. приняти міри, ігнорувати думку, заслуговувати увагу, при таких обставинах, при аналізі подій, завідувач кафедрою, учбовий відділ, по власній ініціативі, відстаючі студенти, співставляти факти, діючий закон, слідуючі питання.

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака.  

На жаль, про дитинство філософа відомо дуже мало. Він закінчив початкову сільську школу, в з 1734 року(за іншими даними, 1738 р.)  (Григорію було 12) вступив на навчання до Києво-Могилянської академії. Тут він вчився до 1753-го (з перервами у навчанні). Григорій дуже полюбляв проводити час в бібліотеці, читаючи найвідоміші праці. Був найкращим у навчанні. За час навчання вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних.  

Григорій Сковорода: 1741 року Григорій починає співати в придворній капелі у Петербурзі. Прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Звідти він повертається 1744-го та продовжує навчання в Київській академії.

У 1745-1750 рр. їде до Європи: спершу до Угорщини в складі царської місії під проводом Ф. Вишневського, далі — до Словаччини (Братислава) й Австрії (Відень). Перебування Сковороди в Італії, Німеччині й Польщі не підтверджено документами. В цих країнах він бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.

Після мандрівки він повернувся в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори. З 1754 по 1759 рік жив у с. Коврай на Черкащині, тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень». Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості мудреця. Григорій Сковорода:  

У 1766р. філософ написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».  

Протягом 1769—1774 pp. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».  

Григорій Сковорода: У 1775—1776 pp. були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій»)та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова».  

Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Пря Біса з Варсавою» були написані в 1783—1784 рр.  

У 1785 р. Сковорода об'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень».  

У 1787р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а у 1791р. завершив філософський твір «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний».  

Григорій Сковорода: Поет і мандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського району). Він заповів висікти на своєму надгробку слова: «Світ ловив мене, та не впіймав».  

Григорій Сковорода увійшов до історії України як великий філософ, мудрець, людина, яка вміла поєднувати світ природи з наукою у гармонії. Його послідовники користуються працями цього видатного автора навіть зараз, черпаючи з них мудрість.

Объяснение:

вот текст:

архітектура софії київської не може не зачарувати. нікого не може залишити байдужим і внутрішнє оздоблення храму: мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити, мармурова усипальниця ярослава мудрого, карнизи, колони.

перлиною світового мистецтва є мозаїки софії київської. з’ясовано, що над ними працювала артіль з восьми художників. 640 квадратних метрів були заповнені майстрами трьох років.

центральний образ собору — марія-оранта. ця велика мозаїка виконана особливо майстерно.

чому образ оранти винесений у храмі на чільне місце? річ у тому, що марію — заступницю вважали захисницею києва, як тоді казали «непорушною стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жоден спис.

діва марія зображена на округлій угнутій стіні. якби мозаїку із зображенням оранти можна було «розігнути» й перевести на рівну площину, постать важко було б назвати ідеально пропорційною. майстри врахували, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді, тоді як на вигнутій назовні — більшим.

образ оранти створював, напевно, найуміліший майстер. усе тло він виклав золотою смальтою, від цього постать богородиці огорнута м’яким, неяскравим золотистим сяйвом.

обличчя оранти серйозне, навіть суворе. вона справді видається непорушною, усесильною. сині, блакитні, золотисті барви її вбрання постаті урочистості. обличчя здається рожевуватим. самих рожевих кубиків смальти на щоках, вустах, підборідді богоматері не так багато. але тоненька червона смужка, якою обведено її уста, ніс, повіки й підборіддя, немов зафарбовує сусідні кольори рожевістю. обличчя від цього оживає, його виразність посилюється.