Який буває осінній дощ (5-7 речень)

панує осінь. небо затягло великими сірими хмарами. стало холодно. почався дощ. спочатку на землю впали дрібні краплинки, а потім почалася злива. 

восени сумно. небо вкривається сірими хмарами. холодний осінній вітер несе по дорогах жовте листя. дерева стоять голі, похмурі. надворі грязюка.постійно мрячить дощ дрібний, густий, холодний. люди ховаються від нього під парасольками і поспішають додому. там тепло і затишно.осінь похмура та непривітна.

ще вчора сонечко гріло по-літньому. а сьогоднівночі до мого міста непомітно вступила чарівниця-осінь.

виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братівосокорів, що ростуть у дворі. у їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя.молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. авітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. не сумуй,що незабаром опаде твоє листя.

прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці.

ще пишніше розквітне твоя врода.

кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то сипне за комір кількахолодних краплинок осіннього дощу, то збадьоритьпрозорою прохолодою. а інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів…

я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літньоготепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отойщем у серці.

у садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматисяна гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липкимсоком у холодну траву.

— “не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. —мине осінь, пройде зима. пора згасання зміниться порою цвітіння”.

і я не сумую, бо про це мене просила сама осінь сьогодні вночі. осінь, що завітала до мого міста.

спочатку звернемось до тлумачного словника. "вихованість — це вміння поводитись". що ж означає вміння поводитись у колективі? бути вихованою людиною — це і вміння вітатись, і підтримувати в товаристві розмову, і правильно їсти, одягатись, і вміння поводитись у громадських місцях.  та неправильно мислять ті, хто вважає, що вихованість зводиться лише до гарних манер. коли говоримо "вихована людина", ми маємо на увазі щось більш глибоке в людині, і передусім внутрішню інтелігентність. а це означає бути уважними до інших, тактовними, скромними.  бути ввічливою, вихованою, витриманою людиною не так-то легко. тут потрібні і самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними , звичками і, найголовніше, почуття поваги до інших людей, до колективу, відповідальність за свої вчинки перед суспільством.  міркуйте самі: поснідавши десь на лісовій галявині, найлегше, звичайно, "забути" там залишки їжі, папір. більше клопоту — зібрати все це і закопати чи взяти з собою, щоб потім викинути в ящик для сміття.  поступитися місцем у переповненому автобусі літній людині — це значить самому відчути помітну незручність. та без вагань це зробить кожна вихована людина. вона ж не дозволить собі увімкнути під вікнами житлового будинку. вона знає: ми живемо у вік, коли навколо і так гамірно, як же не оберігати спокій і тишу?   вихованість — це не тільки ввічливість і привітність. це й людяність. це — бути серед людей людиною. для цього, насамперед, потрібно мати такі внутрішні якості, 3як щирість, доброта. несподіваний життєвий конфлікт вихована людина розв'яже швидше з гумором, ніж з досадою.  зовнішня культура, поведінка людини не відділені глухою стіною від її внутрішнього, духовного світу. слухання музики, споглядання творів мистецтва, читання книг — все це збагачує духовний світ людини, а значить, і сприяє вихованню.