Від яких слів утворилися прикметники рідша, і коротша

Рідша-рідина.коротший-короткий

Теми серыми большими глазами, строго оглядел всякого из-под большого лба, тем уважительной походкой Василько всегда вызывал улыбку у взрослых. Если бы кто услышал, как было звать он летом, отворачивая от гречки корову, то, не видя его, подумал, что это кричит старый, бородатый Никита-чабан, а не малый Василько, которому только этой весной сшили брюки.

Дома Василько время как начнет "староват", то все только удивляются!

За обедом пусть только кто накрошите хлебом на столе или разольет борщ с ложки, - Вася так и звать, будь то свой, или чужой: "А зачем так накришуваты и наляпуваты!" Или забудет кто шапку в доме снять, - он сразу выкарабкается на скамью или на скамейку, подберется, сбросит шапку и пальцем на образы покажет, говоря строго: "Он видишь, что там такое суровое"

Объяснение:

Присвійні прикметники (чий?) творяться по-різному від іменників І і II відмін

Творення присвійних прикметників

Від іменників

І відміни

(назв людей, тварин) Від іменників І відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи г, к, х, ґ (“хуґа гука”) чергуються із ж, ч, ш, дж: Галя — Галин, Ольга — Ольжин, дочка — доччин, свекруха — свекрушин, Мамалиґа — Мамалиджин.

Суфікс -ін виступає лише після й (на письмі -їн): Марія — Маріїн, Надія — Надіїн, Дар’я — Дар’їн.

В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені (див. Уподібнення приголосних за місцем творення; Вживання м’якого знака): Параска—Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), невістка—невістчин (хоч вимовляємо [нев’ішчин]), Вутанька—Вутаньчин (перед шиплячим м’який знак зберігається), Маланка — Маланчин.

Від іменників

II відміни

(що позначають загальні і власні назви) Від іменників II відміни присвійні прикметники творяться за до суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов- або -ев- (-єв-):

а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування

-ів — -ов-:

батько — батьків, батькового, батьковому...;

столяр — столярів, столярового, столяровому...;

б) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) — -ев- (-єв-):

Мусій—Мусіїв, Мусієвого, Мусієвому...;

коваль — ковалів, ковалевого, ковалевому...;

Кайдаш — Кайдашів, Кайдашевого, Кайдашевому...;

тесляр — теслярів, тесляревого, тесляревому...

У називному і знахідному відмінках однини присвійні прикметники мають нульове закінчення: (чий?) батьків, материн.

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за до суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджолиний, пташиний, орлиний, зміїний, солов'їний; чи суфіксів -ач, -яч: собачий, качачий, телячий, свинячий.

Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий.