Диктант на 100-110 слів на українській мові скажіть будь ласка

Як бiлочка зимує

Для бiлочки нi морози, нi вiтер не страшнi. Як закурить метелиця, негода - бiлка мерщiй у своє гнiздечко поспiшає. Воно в неï, як у пташки, збудоване з гiлок та хмизy. Всерединi м'якою пiдстилкою вистеляне. Залiзе бiлочка в гнiздо, а щоб холодний вiтер не задував, пролазку пiдстилкою затулить. Згорнеться клубочком, накриється хвостиком і спить.

Як розпогодиться, бiлочка вилiзе з гнiзда, поскаче з дерева на дерево. Ïжу собi здобуває. Та головна пожива бiлки ще із осенi припасена в дуплах старих дерев. Там у неï жолудi й горiхи є. На всю зиму запасiв вистачить.

Весна прийшла!

Ось і прийшла довгоочікувана весна! Нещодавно за вікном все було приховано білосніжним покривалом, а тепер картина стала зовсім іншою. На деревах стали набухати бруньки, а трохи пізніше з’явилися і перші листочки.

Все навколо зазеленіло! Небо стало ясним, блакитним. Пташки заспівали свої дзвінкі пісні, ми вже встигли відвикнути від їхніх дзвінких трелей. Взимку хіба що ворони крякали в місті, а тепер можна почути спів самих різних пташок!

Люди вже встигли відвикнути від яскравого сонечка. Від того, що не потрібно укутуватися теплими шарфами, надягати шуби та пуховики, для того щоб вийти на вулицю. Від весняного тепла на душі стає радісно, підвищується настрій, хочеться більше спілкуватися, ділитися з усіма своїм позитивом.

У лісі починають розпускатися перші квіточки: біленькі проліски, жовті та фіолетові крокуси. З’являється перша травичка світло-зеленого кольору, вона дуже ніжна й красива. Всі тварини, як і люди, радіють настанню весни.

Весна несе з собою поновлення, — це радість, яку дарує нам сама природа! Весна — моя найулюбленіша пора року!

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

-    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

-    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

-    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

-    А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.

-    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

-    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

-    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

-    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

-    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

-    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!» 

-    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

-    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

-    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. 

Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

-    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

-    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.