Скласти речення й записати их у такому порядку, щоб вийшов текст "як ми прибирали клас" учнi . всi . оленка та iванко . эвгенко та марьянка . учителька .

Учні  мого класу дуже люблять коли приходить пятниця. всі дружно починають  прибирання. оленка та іванко з радістю витирають пилюку.  євгенко та марьянка  підливають  вазони та займаються прибиранням живого куточку. учителька  завжди задоволена нашою роботою.

рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

ну що б, здавалося, слова…

слова та голос — більш нічого.

а серце б’ється, ожива, як їх почує.

так писав про рідне слово тарас шевченко. не можна не погодитися з вели­ким поетом. мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. для кожного українця рідне слово пов’язане з крає, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. у ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. ще в дитинстві вона є нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона є людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

ніжне українське слово пробуджує в нас людину. це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. доки жи­ва мова, доти живий і народ.

століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. у відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. і мова зацвіла, наче троянда. ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. вона приходила з творів і. котляревського і т. шевченка, і. франка. саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. бо слова «мова» і «батьківщина» духовно споріднені. а той, хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. мова є нам завжди. є слова, які викликають радість і збуджують душу. це слова добрі, слова підтримки і співчуття. найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. xx століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.

любіть україну у сні й наяву,

вишневу свою україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, в. сосюра.

не можна жити в україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!

Усучасному світі і суспільстві бути патріотом абсолютно не модно і навіть незвично. у деяких випадках люди, які відчувають любов і повагу до сучасної країни, навіть намагаються приховати це, щоб не бути осміяними. це досить сумно і неприємно, але зрозуміти це можна. пов’язана така неприємна ситуація з тим, що в сучасному світі цінність країни відійшла далеко з першого плану, на перший план сьогодні вийшла людина, цінність її життя, здоров’я, добробуту та іншого. любов до країні не вітається, люди в основному чекають від країни в особі держави забезпечення їхнього життя за свої податки тощо.але, перш за все, варто сказати, що нерідко люди просто плутають держава і країну. держава – це більшою мірою владу. не любити нинішню владу або взагалі яку-небудь владу далеко не означає не любити свою країну. а патріотизм – це саме любов до країни – до її природи, до співвітчизників, до архітектури і місцевості любимого і рідного міста. хіба соромно любити все це і спокійно визнавати таку любов? я думаю, що це зовсім не соромно, не складно визнається і досить справедливо.як і любов до чого-небудь або будь-кого іншого, любов до країни накладає на людину відповідальність. щоб любити країну відповідально, щоб бути відповідальним патріотом, необхідно робити певні дії. як мені здається, патріотичне ставлення і любов до країни означає терпимість. далеко не завжди країна виправдовує вимоги людини до неї. іноді людина не задоволена своєю країною, але вона повинна залишатися сильною. найголовніше – не виїжджати за кордон. важливо набратися терпіння і, безумовно, починати покращувати країну з себе самого. якщо кожен українець почне з себе, постарається зробити україну кращим місцем для життя і подасть усім приклад, я впевнений, що у нього вийде і він переконається в тому, що його старання ніколи не були марними. також дуже важливо розуміти, що любити україну і бути патріотом – це любити кожну окрему людину в цій країні. не можна ділити українців на категорії і сорти, не можна ставитися до когось краще, а до когось гірше. всі тут рівні і однаково заслуговують повагу, любов і терпимість. бути патріотом сьогодні досить непросто. більшість людей вважають патріотизм не потрібним і безглуздим, інші лише показують любов до батьківщини, а насправді зовсім її не люблять. на цьому фоні в сучасному світі патріотизм щирий і діяльний – досить складний для виконання. але мені хочеться вірити, що патріотів україни буде ставати все більше і більше.