Письмовий твир опис тварини в художньому стили

(простите за то что текст на языке,ведь у меня нет украинской клавиатуры) в моём дворе живет собака. наши мальчишки прозвали его пушок потому что он был пушистый,как медведь.хоть и не большого роста,но крепкий и смелый пес.шерсть совсем непонятного цвета: то ли серого,словно весенний туман,то ли черного,словно холодные зимние ночи,то ли коричневого,словно молочный шоколад. его янтарные глаза,которые переливаются на свету,полны света и добра.пушок нежный и ласковый пес,игривый,словно прохладный ветерок.он всегда играет с маленькими детьми,дает гладить себя всем.он часто подходит ко мне и я зарываюсь в его пушистую шерсть,словно в мягкое облако.пушок-это собака,которая символизирует добро и жизнерадостность.

Ядуже люблю море. воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює душу, не залишає байдужим серце. одного дня воно тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. сонячні промінчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. наступного дня все раптом змінюється. налетить поривчастий вітер і погонить хвилі до берега. вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив навіть вражаюче чорну. не видно більше ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки шалені хвилі, які з силою б'ються в прибережний пісок. тоді ми з батьками сидимо на березі та можемо тільки спостерігати за силою моря. хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. я думаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я в море камінці або голосно кричу. але перемога завжди дістається йому, морю. воно глушить мій голос і відкидає мій камінець на берег. іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно. 

Петрусь (попельський петро) - головний герой твору. п. народився в багатій родині поміщика. з народження він був сліпим. мати, дізнавшись про сліпоту п., намагалася оточити сина зайвою опікою і увагою. вона прагнула його, пестити і леліяти. але дядько п., максим, що втратив на війні ногу, зажадав, щоб до хлопчика не виявляли "дурну дбайливість". на думку максима, п. повинен був сам пристосовуватися до життя. і в подальшому дядько лишався тяжким і добрим другом хлопчика. він не дозволяв п. відчувати свою неповноцінність. герой з дитинства займався музикою, розвиваючи і збагачуючи свій духовний світ. п. виріс повноцінним, духовно багатим і талановитою людиною. в кінці твору він постає перед читачем щасливим чоловіком і батьком зрячого сина. ставши відомим піаністом, п. заворожує своєю грою величезний зал.