Замітка про хороші вчинки школярів-юних захисників природи

Петрик   і   сашко   юні   захисники   природи   раптом   їм   захотілося   піти   в   ліс   бо   вони   чули   якісь   дивні   звуки,   а   потім   вони   побачили   що   якісь   хлопчик   рве   квітку

"дорогий мій дідусю! сьогодні нам прийшов від тебе лист і ми всією сім'єю прочитали його. ми дуже раді, що в тебе все добре. нам приємно знати, що ти вже краще себе почуваєш і навіть можеш пересуватися. а ще ми всі дуже чекаємо тебе додому. ти навіть не уявляєш собі, як мама зраділа, коли листоноша приніс від тебе лист. а як зрадів татко. бігав по квартирі з тим листом, як мале дитя. а бабуся кинула все і відразу приїхала, як тільки взнала про те що ти нам написав.  взагалі всі дуже тебе любимо і хочемо вже нарешті побачити, обійняти і поговорити. ти приїжай до нас поскоріше в мене для тебе є подарунок. пам'ятаєш ти сварив мене за те що я не умів працювати з верстатом. пам'таєш як довго ми зовизилися з ніжкою табуретки, але у мене так нічого і не вийшло. я тоді ще поранився. так от, дідусю, на уроках трудового ми почали цим займатися і мало того, що в мене вишло - вчитель   постійно мене відокремлює і похваляє. мені приємно, що він ставить мене в приклад іншим. а ще я пишаюсь тим, що у тебе тепер є гарний внук, яким ти можеш пишатися. любий дідусю, як мені нетерпиться щоб ти поскоріше оцінив мою роботу. ми тебе всі чекаємо з великим нетерпінням. і пам'ятай ми тобі раді в будь яку годину, в будь який день."                                   мама, татусь, баба галина. а особливо внук  олексійко!      

Ти знаєш, що ти — людина? » саме такими словами починається вірш одного з найбільших правдолюбів xx століття — василя симоненка. він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не коліщатка у величезній державній машині в часи, коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимагали стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.  а симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамінна, на противагу відомому радянському лозунгу: «незамінних людей не існує». поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: «усмішка твоя єдина, очі твої. одні».  так, ми завжди повинні пам'ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати філософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. від природи чи від бога нам дано дуже багато, але цей дар треба цінувати. бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. а про це людство нерідко забуває. часто трапляється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всього живого. так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спрямували атомну енергію.  часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, бажання руйнувати, приносити шкоду. так, у нашому житті багато таких моментів, коли , природа, доля випробують наш: характер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. але на те ми й люда, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залишити в собі все найкраще, найчистіше.  подивимось на маленьких дітей. вони сприймають світ широко відкритими очима, вони добрі та щирі, не здатні на підлість чи зраду, а якщо і зроблять щось не дуже хороше, то щиро шкодують про це. куди ж зникає ця дитяча наївність та щирість у дорослих? вони вважають, що бути чесним та відвертим — це дурниця, що ці якості заважають жити у жорстокому світі, але ж саме дорослі зробили цей світ жорстоким і забули, що брехливе, лицемірне, підступне створіння перестає бути людиною. отож, нам усім треба бути уважнішими, щоб не розгубити все дитяче в собі, не стати черствими та жорстокими.  а ще, як я , кожна людина повинна працювати над собою, самовдосконалюватися та розвиватися як фізично, так і духовно, інтелектуально. адже, один з давніх мудреців сказав: «cogito ergo sum» — «мислю, тому існую». ми маємо бути всебічно розвиненими, освіченими особистостями, світ рухається шаленим темпом — і ми мусимо за ним встигати. той, хто не читає, не цікавиться мистецтвом, історією як свого народу, так і людства в цілому, не слідкує за останніми новинами, просто обкрадає сам себе, зачиняє перед собою двері у світ прекрасного.  я думаю, що бути людиною — це бути вихованим, милосердним, доброзичливим, жити за правилом: «поводься з людьми так, як хочеш, щоб вони поводилися з тобою». треба пам'ятати, що ти живеш на світі не один, що тебе оточує багато людей, і виявляючи неповагу до них, ти в першу чергу не поважаєш себе.  так, важка ця справа — бути людиною, і ми повинні розуміти покладену на нас відповідальність, щоб з честю називати себе цим словом.