Утворіть із поданих слів словосполучення прикметника і іменника крила , що мають широкий розмах

                                                                                  навесні

ось і прийшла до нас чарівниця ! розтанув сніг.і вже птахи співають веселі пісні.дзвінкі струмочки теж розтанули.діти розвісили шпаківні,щоб у них жили птахи.весняні гості вже повернулися з вирію.

  діти дуже радіють весні!

природа… шовковиста травиця манить побродити босими ногами. ніжне і ласкаве сонечко так і кличе нас засмагнути. джерельна прозора вода тихоплинної річки приваблює своєю прохолодою. як же радісно і приємно відчуваєш себе на лоні природи. не знайти слів, щоб висловити своє захоплення красою рідного краю, не збагнути мудрості матінки-землі, яка наділяє нас не тільки матеріальними, а й духовними дарами. вона ділиться з нами своїми таємницями, загадками, облагороджує душу.

скількох митців слова, пензля, музики надихнула природа на створення шедеврів! скільком подарувала в віру у власні сили, розум, талант, повернула до роботи і життя, врятувала від розчарування. ліричний герой новели м. коцюбинського «intermezzo», втомлений постійним «мушу», «треба», зневіряється в собі, тікає від життєвих проблем, людей на лоно природи. ось він сідає на полі, заплющує очі і слухає жайворонків: «вони сіють пісню на дрібне сито і засівають поля». тут усього багато: неба, сонця, веселої зелені. краса і гармонія поля відроджують у душі героя потребу в спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю, тому він і повертається знову до людей.

природа-чарівниця створила мавок і лісовиків, щезників і перелесників, польових русалок, чугайстрів… малому івану палійчуку з повісті м. коцюбинського «тіні забутих предків» вчувається дивна мелодія: то щезник грає на флоярі. світ для нього, «як казка, повна чудес». підрісши, він і сам намагається передати ті мелодії, які звучать у природі на флоярі. його кохана марічка співала. що б вона не бачила в природі, що б не чула — все потім виливалося в легку й просту пісню. природа з її дивами дала своїм дітям хист розуміння навколишньої краси.

будь-якої пори року, в негоду і сонячний день ми не перестаємо милуватися красою землі. й коли з-під снігу пробиваються гарні первоцвіти, ніжно-зелена трава, розпускаються бруньки на деревах. чудове літо дарує нам теплі сонячні дні. а як приємно йти по осінньому парку, коли під ногами шелестить жовто-багряний килим. і хто не любить кинути оком на засніжені поля, ліси, будинки.

різні пори року, а ще різноманітніша природа нашого краю. з часів існування людства вона дарує нам безцінні дарунки: ми отримуємо таку необхідну для існування їжу, чисте повітря, навіть ліки. люди користуються цими дарами і навіть забувають дякувати природі за те, що мають. і вже вважають себе її господарем. природа любить своїх дітей, як мати, і прощає багато чого. та іноді не витримує такого неподобства і тоді насилає повені, засухи, землетруси і цунамі. але це тільки наслідки бездумного втручання людства в природні володіння матері-землі. « люди старого дуба», використовують живе дерево на тин — і лісовик відвертається від них: мре худоба, хату обсі злидні. так описала втручання в природу леся українка в драмі-феєрії «лісова пісня».

споконвіку вважалося за обов’язок кожного: посадити дерево, виростити сина, збудувати дім. тож кожному з нас треба посадити дерево, доглянути клумбу, прибрати за собою місце відпочинку, подбати про красу і природу — тоді тільки ми зможемо називатися людьми і дітьми матінки-природи.