Ломи\камінь, міні\футбол, з\діда\прадіда

Ломикамінь міні-футбол з діда-прадіда вот так

Укожного з нас одна єдина батьківщина. особисто у мене – це україна, і я про це ні хвилини не жалкую. адже я народився в найкращій у світі країні. я щиро люблю її привітних людей, її родючі землі і безмежні простори. вічними символами моєї батьківщини стало блакитне безхмарне небо і золотаві пшеничні поля. багата українська природа не залишає байдужим жодного мого співвітчизника або гостя моєї країни. я впевнений, що у нашої держави велике майбутнє. та якою ж я бачу україну в майбутньому? як кажуть, майбутнього без минулого і теперішнього не буває. звичайно ж, україна й сьогодні велика держава. і про це можна розповідати нескінченно. так само нескінченно можна міркувати і про майбутнє нашої країни. щодо мене, то, насамперед, я хотів би, щоб наші співвітчизники стали щирішими, добрішими, щоб вони поважали і любили свій рідний край, а батьківщина відповідала їм взаємністю. україна ні в якому разі не повинна втратити свої шаровари, вишиванки, різнокольорові стрічки, музичні народні інструменти, свої танці, завзятий настрій і український дух, адже це – наша неповторна особливість! сьогодні україна багата не тільки на промислові підприємства і родючі землі, а й на працелюбних людей, і такою вона залишиться ще багато століть. на мій погляд, зараз дуже важливо берегти українську природу: створювати більше заповідників, садів, і парків, а також боротися проти вирубання лісів. адже природа – це наше здорове життя і здоров’я майбутніх поколінь. крім того – українська природа неповторна у своїй красі і повинна дарувати свою красу усім, хто живе на нашій землі. а взагалі, я впевнений, що майбутнє україни найбільш усього залежить від нас з вами. якщо ми будемо байдужими до усього, що відбувається навколо нас, то ми ніколи не зможемо збудувати щасливе майбутнє. тому, якщо ми хочемо бачити свою рідну країну духовно, культурно, політично і економічно розвинутою державою, яка буде спроможною відстоювати свої особисті інтереси в будь-якій міжнародній сфері, ми повинні розвиватися самі, тим самим розвиваючи рідну країну, не бути байдужими до майбутнього і докладати до цього якомога більше зусиль. чим вищими будуть прагнення наших співвітчизників, тим більший результат ми отримаємо у майбутньому. у подальшому я хочу стати юристом, тому мені подобається більше дізнаватися про закони своєї батьківщини, про їхнє виникнення, про історію країни. мені дуже хочеться внести свій внесок у майбутнє україни і своїми знаннями співвітчизникам. я сподіваюсь, що я зможу якимось чином впливати на розвиток рідної країни. та все ж, головне для мене – не ким стати, а яким бути. і якщо більшість українців, як і я, будуть прагнути стати щирішими, милосерднішими і добрішими, будуть мати бажання на краще змінити свою країну, то україна обов’язково стане найрозвиненішою і найсильнішою у всіх відношеннях державою!

Твір у форматі зно: «що робить людину людиною»

тема людяності ніколи не втрачала актуальності. то що ж робить людину людиною? на це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.

по-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. людяність полягає в сукупності цінностей, у способі мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. по-друге, людина стає людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. володіння ними — неодмінна частина права називатися людиною. цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.

яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману ліни костенко «маруся чурай». дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. можливо, маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися людиною всупереч усім життєвим випробуванням. дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. її стійкість заслуговує поваги.

не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, їм по господарству. разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. у них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися людиною.

із усього сказаного можна зробити висновок, що стати людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.