Споріднені прикметники до слова зарясніла

Старий майстер звів кам'яний будинок. став осторонь і милується. "завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. а в цей час біля будинку грався хлопчик. він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів. — для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором майстер. хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі. минуло багато років, хлопчик став дорослим чоловіком. життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею. прийшла старість. згадав старий чоловік своє рідне село на березі дніпра. захотілось йому побувати там. приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого чоловіка. — що ж ти залишив після себе? — питає у старого чоловіка один дід, — є в тебе син чи дочка? — немає у мене ні сина, ні дочки. — може, ти дуба посадив? — ні, не посадив я — може, ти поле випестував? — ні, не випестував я — так, мабуть, ти пісню склав? — ні, й пісні я не склав. — так хто ж ти такий? що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід. нічого не міг відповісти старий чоловік. згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. пішов до будинку. стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток хлопчикової ніжки. "ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий чоловік.— але цього ж мало, дуже не так треба було "

                з займенником                                                                                                            я  не нездужаю нівроку… (тарас шевченко)

ми з тобою просто  ти  і  я. і тому для мене так трагічно те, що ти  чиясь, а  не моя. (василь симоненко)

мене  любов ненависті навчила (леся українка)

я  люблю свою хату поліську…  я  люблю свій зажурений ліс  (д. фальківський).

так  ніхто  не кохав (володимир сосюра)

то, что виделенно это и есть "займенник"