Сочинение на тему "як ти мриеш провести веснянi каникули"

Весняні канікули тривали близько 8 днів , з кінця березня до 1 квітня. весь цей час я в основному був удома : грався в комп'ютер і вчив уроки. але було й припровадження часу цікавіша. так, 25 березня ми з класом ходили в театр (на вул. баранова) на виставу " заміжня наречена " . незважаючи на те , що від класу була всього одна третина , вдалося все ж скласти компанію і " душевно " посидіти. зате після цього походу я майже нікуди з дому не виходив. був пару днів у бабусі з дідусем , але й там грався в комп'ютер і вчив уроки. так би канікули і пройшли , однак в передостанній день ми з другом вирушили гуляти і 4 години грали в хокей. а після цього , 31 числа , я захворів. тому початок чверті відбулося без мене. а вийшов я по закінченні вихідних , тобто 4 квітня.     мені весняні канікули , які тривали для мене 12 днів . " душевно " відпочив .

Писати про жінку завжди складно. складно через те, що маєш сумнів, а чи можна взагалі збагнути жінку в її все вимірності і чим власне вимірюється жінка — красою, добротою, щирістю, а може, пристрастю? жінкою охоплюється все — від найменших дрібниць до найтонших нюансів. писати про жінку завжди цікаво. це як пізнання непізнаного, подорож у невідоме, долання нездоланного, пошук неіснуючого.

цікаво міркувати про жінку в її різнобічності, розуміючи при цьому, що всі міркування не більш, як припущення. бо як осмислити розумом надприродну силу материнської любові, яка тримає синівську долю в таких міцних обіймах, що, здається, через них не має доторку ніякому злу і кривді? а жінка-кохана? ! це взагалі таїна за сімома печатками — в її любові і шаленості, гніві і радості, жертвуванні і вимогливості, категоричності і лояльності — і все, як у перший раз, на найвищому накалі почуттів! мабуть, кожен помічав характерну ознаку часу — усі тільки те і роблять, що говорять про численні проблеми: «їсти нічого, купити нема за що, в гаманці порожньо, взагалі — важко, важко, ». а мені на думку слова нашого великого співвітчизника миколи костянтиновича реріха: «коли у долі важко, тоді звертаються до жінки. коли більше не розрахунки та обчислення, коли ворожнеча та взаємне руйнування сягають межі, тоді приходять до жінки. коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку».астрологи сьогодні свідчать, що земля вступає в еру великої жіночності. жінка повинна сама піднятися духовно, щоб повести за собою. одвічно стоять поряд слова: жінка-мати, жінка-сестра, жінка-дружина, розрадниця, кохана, єдина саме вона має завжди і в усьому подавати приклад моральності, добра, вірності, терпіння, любові. любові до батьківщини, любові до оточуючих, любові до рідних. бо саме в любові сила людини. хоч там що, наше життя прекрасне, бо саме життя — це вже чудо. недарма геніальний моцарт свого часу сказав: «життя — це завжди посмішка, навіть коли по обличчю течуть сльози». і кому ж як не жінці нести в наше життя цей божественний вогонь любові — щодня, щомиті і в усьому.

журналіст: добрий день, миколо павлович! дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, микола павлович, прихильників. тож, перше питання: які міста, зокрема, в нашій країні вам найбільше подобаються?

м. п.: як-то кажуть: «там, де я ще не був». місто, яке мені подобається з самого дитинства – це київ. а ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

журналіст: яку кухню любите?

м. п.: звісно, рідну, українську! особливо борщ та вареники з вишнями.

журналіст: хто ж, на вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

м. п.: це вже доведено часом, що чоловік. бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. за винятком сім’ї. але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! спробуйте самі… (микола павлович сміється).

журналіст: вас, миколо павлович, називають епатажною особистістю. а який ви з друзями, зокрема у сім’ї?

м. п.: я не вважаю себе епатажною людиною. та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

журналіст: чи збігаються ваші з дружиною погляди на виховання сина?

м. п.: повністю збігаються. але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права! ».

журналіст: що вам подобається, а що не подобається в людях?

м. п.: найбільше мені не подобається чванство. коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

журналіст: яка література вам подобається?

м. п.: найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

журналіст: скількома мовами ви розмовляєте?

м. п.: українською, російською, польською, інколи ійською. італійську мову, на відміну від ійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

журналіст: а яка музика грає у вас в машині?

м. п.: ві перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. така музика не відволікає від дороги.

журналіст: а як ви вирішуєте життєві труднощі?

м. п.: частіш усього залишаюся один на один з собою. це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. мені від цього не стає легше. я дивлюся телевізор, слухаю музику або перевагу повному абстрагуванню. і рішення приходить само собою.

журналіст: які у вас, миколо павлович, плани на найближче майбутнє?

м. п.: великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

журналіст: дуже вам дякую за цю цікаву розмову. успіхів вам і до побачення.

м. п.: і вам і і до побачення!