Що б ти зробив би для своэи краини якби ти був призедентом

Моя кімната дуже світла і велика. Праворуч стоїть диван. Поряд з диваном є жовта тумбочка. Ви можете бачити вазу з квітами на моєму туалетному столику. З лівого боку від комода є вікно. А поруч з вікном мій стіл, де я роблю домашнє завдання. Звичайно, у мене є комп'ютерний стіл з моїм новим ноутбуком, який підключений до Інтернету. Уздовж довгої стіни моєї кімнати є книжкова шафа з безліччю полиць для книг і компакт-дисків. Є кілька плакатів з моїми улюбленими поп-виконавцями на стінах. А в середині кімнати є барвистий килим. Я люблю мою кімнату!

Мені тоді було лише 8 років і дитяча підсвідомість поклала все побачене і почуте у закуток. Хоча, дивлячись новини по телевізору, ця ж сама підсвідомість будувала паралелі можливого з тим, що вже трапилося. Невже люди такі жорстокі? Невже таке може трапитися і з моєю родиною, країною? Невже тисячі життів - це лише статистика?

Вже в старших класах, читаючи Л. Толстого „Війна і Мир”, я почала зіставляти два поняття - війну та мир. Для мене війна та мир як ніч і день, як чоловік і жінка, як добро і зло. Поняття зовсім різні, але пов’язані невидимою ниточкою. Війна і мир - це одне ціле - як дві половинки яблука. Це як дві половинки обличчя: вони схожі і мало хто знайде різницю між причинами такої схожості, але посмішка правої половинки обличчя завжди заставляє рухатися м’язи лівої половинки. Так пов’язані мир і війна: війна все спустошує, мир все відновлює; війна знищує все живе, мир відроджує. Все розвивається в повній взаємозалежності, розвивається і доповнює одне óдне. Ніхто не буде сперечатися, що для того, щоб збудувати новий будинок, треба зруйнувати старий, зрівняти його з землею. Тільки так можна закласти рівний, міцний фундамент новобудови.

На вершині однієї гори у довгому чорному вбранні сиділа війна, в точно такому, але в білому вбранні, на іншій горі сидів мир. Вони вели наукову дискусію. Маленькі люди тихо гали за тим, відбувалося. Доля їх життів та душ залежали від результату дискусії.