Напишіть твір опис про тварину, використовуючи синоніми: жвавий, меткий, проворний, прудкий, рухливий, швидкий. будь ласка! дуже !

Тварини - дуже жваві істоти. ось у мене є котик мурчик. він один з найметкіших тварин. тільки я захожу в будинок, як він швидко біжить до мене і стрибає просто на мене. коли я з ним граюся, то я просто не встигаю спостерігати за ним. він такий прудкий та рухливий, що іноді приносить трохи шкоди. то вазу зіб'є, то фіранку порве. та що з ним поробиш ? такий він у нас проворний котик. бувало, покличеш його, то мчить стрімголов, що з ніг збиває, такий він швидкий.    ось який у мене жвавий мурчик. 

Людське життя складається зовсім не з днів, місяців або років, воно складається з вчинків. чим більше доброго і хорошого людина скоїла за своє життя, тим вона більш достойна уваги і поваги з боку оточуючих, тим фактично цінніше її життя. у той же час варто справедливо зауважити, що життя людини далеко не обов’язково складається з добрих і правильних вчинків, людина здатна зробити зло іншому, про це теж необхідно роздумувати. причому, як правило, сильніше за всі злі вчинки людину можуть поранити образливі слова. чому образливе слово найчастіше є причиною сварок, розбіжностей між, здавалося б, люблячими один

Ябагато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. але найбільше мені спостерігати за випіканням пиріжків. у неї якесь особливе ставлення до хліба. мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.  отже, бабуся господарює на кухні. тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. для неї головне — спекти смачні пиріжки. очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. а руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.  спочатку бабуся замішує тісто, в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи?   мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. ось тісто вже готове. бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. треба почекати, щоб пиріжки підійшли. потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. перед цим піч витоплена до певної температури. закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. ось тепер вона може трошки відпочити. я так люблю ці хвилини. моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. і таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. і от прийшов довгоочікуваний час. бабуся бере лопату, дістає нею листи. на столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. накриває їх теж біленькою тканиною. я завжди дивувався, для чого це? але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". так воно і є. пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе.