До іншомовних слів доберіть власне українські відповідники дотація інновація де-факто імпорт коментар дискусія дистанція бартер еволюція мемуари конкуренція апелювати фіксувати генеральний дефект домінувати прерогатива менеджер резюме

Грошова нововведення фактично ввезення тлумачення обговорення відстань обмін розвиток записки боротьба оскаржувати закріплювати головний недолік переважати перевага керівник довідка

Не за морями глибокими, не за лісами дрімучими, а у чудовій країні морфології давно-давно жили частки  бо,  но, зі ,  с,  з, таки.  жили вони, поживали, біди не знали. і от захотілося їм знайти собі друзів серед інших частин мови. щоб це зробити, треба обов'язково бути чемними, дотримуватись відповідних правил. без цього аж ніяк не можна. походили частки по світу, познайомилися в містечку з різними частинами мови. знайшли собі друзів серед них. хороших, надійних, які ніколи не підведуть, а , порятують. і частки вирішили, що вони теж будуть добрими, справедливими, чесними щодо своїх друзів. але для цього треба багато чого знати і вміти. одного разу, щоб повеселитися, друзі запросили частки бо,  но, то,  от, таки  у похід. у поході треба знати, як себе поводити, де чиє місце у ряду. тому часткам, оскільки вони були вперше в поході, сказали, щоб вони зайняли свої місця у ряду. коли частки стали після слів, до яких відносились, то вони з ними ніби взялися за руки (тобто між ними з'явився дефіс. частки з того часу стали писатися через дефіс). коли ж частки не стали після слів, до яких вони відносилися, а стояли попереду, або через слово від слова, до якого відносилися, то писалися окремо. похід пройшов чудово. всі були задоволені, бо знайшли спільну мову, зрозуміли один одного. частки знайшли собі друзів серед інших частин мови і живуть з ними у злагоді.

образ україни у творчості т. шевченка

тарас шевченко — вірний син україни. він любив свою батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. де б він не був, куди б не закидала його доля, шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в україну, зустрітися з однодумцями. його роздуми над долею народу, любов до вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.

у далекому від україни петербурзі, в казематі в уяві шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. і все це відтворив у невеличкому вірші "садок вишневий коло хати". я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. не сподіваючись більше побачити україну, він намалював чудову картину:

садок вишневий коло хати,

хрущі над вишнями гудуть.

плугатарі з плугами йдуть,

співають ідучи дівчата,

а матері вечерять ждуть.

на засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу україни. поезія шевченка сповнена роздумами про те, як його твори рідному краєві, як їх сприймають українці. 

у поезії "хіба самому " він ставить такі проблеми:

для кого я пишу? для чого?

за що я вкраїну люблю?

чи варт вона огня святого?

поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до україни синівську любов. перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за дніпра". шевченко мріє ще повернутися в україну, подивитися на її чарівну природу:

може, ще я подивлюся

на мою украї —

писав т. шевченко в поезії "лічу в неволі дні і ночі"

кожним рядочком своїх творів великий кобзар засвідчував любов до україни, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. з якою силою і впевненістю було сказано:

я так люблю

мою україну убогу,

що проклену святого бога,

за неї душу погублю.

поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної україни. у поезії "заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб дніпро поніс ворожу кров у синє море. про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. у поезії "тим неситим очам" шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.

любов і віра у світле майбуття українського народу шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. минуло багато часу, але поезії великого кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-україни.