Ушвейному цеху двом дано завдання пошити по 45 костюмив.перша бриг.виконала це завдання за 3 днi, а друга -за 5 днi.за скильки дн.вони зможуть пошити 120 таких костюмiв, якщо працюватимуть разом?

1) 45 : 3=15  (к.)  за  1 день 1-я бригада. 2)  45 : 5=9(к.)за  1 день 2-я бригада. 3)120 : (15 + 9)=5(. ответ: за 5 дней.

- вибачте, можете передати за проїзд. - попросив пасажир у автобусі.

- звісно, - сумно відповідає чоловік.

- у вас щось траплося?

- зараз в цій країні завжди щось трапляється, то вб'ють когось, то без даху залишать. - відповів чоловік.

- це ви про що? - спитала інша жінка.

- я про події на сході україни, як можна про це не знати. стільки людей там помирає, стають інвалі. стільки людей залишилися без рідних, тому що вони пішли на цю війну.

- а так що саме з вами трапилося? - спитав майже не весь автобус.

- а я втратм все. у мене колись був й будинок, й родина, й машина, але будинок весь обстріляли, мого батька й двох братів вбили, й сина вбили, а машину підірвали. - сказав чоловік й з його ока побігла сльозинка. - мені пора вже моя зупинка. - сумно промовив чоловік й пішов до вихода.

колись люди, які жили на донбасі були звичайними українцями, які жили мирно й спокійно. а зараз ці люди або помирають на війні, або стають бездомними.

Одного разу на зупинці автобусу я побачив літню жінку з дівчинкою років шести. мабуть, то були бабуся та онука. ця дівчинка чомусь мою увагу, тож я почав роздивлятися її.дівчинка була струнка й тоненька. вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. її довге та густе волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими  сірими  очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу.дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «бабуся, а от і наш автобус! » і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою.ячомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя дівчинки, що  виглядала з вікна автобуса.