Яки речи украиинци прыкрашають вышывкою ? , для чого? (5-7речень)

у кімнатах моєї бабусі віри на стінах рушники.а ось цьому рушникові дуже багато років .його ткала ще бабусина мати,коли бабуся йшла заміж.колись в україні не було такої дівчини ,щоб не вміла   ткати чи вишивати .вишиває вона й співає .через те й узори на рушниках чи сорочках   співаючі: чорні кольори -сумної ведуть,а червоні -веселої. 

  вишивка це символ україни. українці прикрашають вишивкою багато речей.

    наприклад, рушники, які вішають над дверима. такий рушник оберігае будівлю від нечистих сил. вишиті рушники важалися священими. вишивкою прикрашають сорочки. їх вдягають на свята. вишивають и наволочки, серветки, щоб було красиво в хаті. вишиваючи, думки повинні бути чисті, дубрі та ясні.

  я теє полюбляю прикрашати вишивкою різні речі. 

  как то так,только можешь переделать как тебе будет обережним бути не завадить літо. скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. три місяці — так багато веселого часу. скільки різних пригод трапляється, скільки вражень! я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. щоправда, не зі мною.героїня мого оповідання — марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими .одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю.марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. морська гладінь виблискувала на сонці мірі іскорок.— мамо, яке море безмежне і привітне. я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала марічка.—  обережно, дитино. воно дійсно гарне, але може бути небезпечне.—  ну що ти, мамо! хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. марічка не зрозуміла, чому мама так каже. вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. мить — і марічка опинилась під водою. що було далі — вона не пам'ятає.дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. вони лагідно посміхнулись і сказали: —  так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить.—  і вам, —ледве промовила марічка. і, притулившись до мами,

Кожна епоха дає свої поняття про цінності. для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років xx століття — завоювання і загарбання. з цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.  коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.  звернімося до історії: радянський союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли україна гинула від голодомору. недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». у роки великої вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. а у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.  одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.  пригадую фільм, побачений у дитинстві. ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. тоді він був дешевим. ним годували худобу, він лежав на смітниках. це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! народна мудрість навчає нас: «хліб — усьому голова», «є хліб — буде й пісня». і дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.  хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. хліб — це святиня. не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. і це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. хліб — це міра совісті і людяності.  завантажити в zip-архіві - хліб — найбільше багатство (твір-роздум на мораль