Как по украински зеркало, стул, люблю и окно?

Дзеркало, стілець, кохаю, вікно.

Дзеркало стілець люблю і вікно

Твір на тему моє місто взимку (твір-опис місцевості) летять, летять сніжинки,льодинки — морозинки,і весело кружляють,і стеляться до ніг.г. бойкоя люблю своє рідне місто харків. воно приваблює мене в різні пори року. і весною, коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям. і влітку, коли буяє квітуча зелень. і восени, коли вбрані в золоті шати дерева. а взимку воно схоже на палац снігової королеви.білосніжною ковдрою вкрила матінка-зима все навколо. і почуває себе всевладною царівною в місті. все навколо стало білим. дерева вдягайсь у вишите діамантами вбрання. стоять вони в забутті, зачаровані зимою. мороз іванович, її вірний товариш, вправно хапає діток за щічки, носики. а завірюха, північна подруга зимоньки, такі жарти виробляє! із снігу великі замети намела, що тротуаром не пройти, по шосе не проїхати! разом із зимою в наше місто прийшли веселі свята. скільки дотепних жартів, запальних танців, веселих пісень, різноманітних ігор буває у парках та на святкових майданчиках! приємно блукати вулицями засніженого харкова, коли від променів сонця іскриться сніжок, а гарненькі зірочки-сніжинки, додолу, неповторно ведуть свій танок. я люблю зиму, а особливо в своєму місті.

—  посуньтеся, сестрички,— сказала молоденька сосонка і розправила свої віти.      вона сказала це ласкаво й привітно, їй було приємно, що кожної весни на ній виростають світлозслені молоді пагінці, ніби свічечок хтось понаставляв. але сестри-сосни, що росли навколо, незадоволено забурмотіли:       — ну, от іще. нам і самим місця мало. і чого його так розростатися.      може, вони просто заздрили, що сосонка така гарна, найкраща серед них виросла, що в неї так рівненько, ніби драбинкою, а, усіх боків ростуть густі зелені віти. а може й справді їм було надто тісно.      — кра! кра! — закрякала ворона. — чого ви сваритесь?       однак у вас у всіх посохнуть віти, і ви залишитесь з голими стовбурами. подивіться на своїх бабусь!       старі сосни стояли з високими-високими, але голими стовбурами, і лише десь там угорі зеленіли їхні волохаті голови.      та ворона, хоч і довго жила й багато бачила, завжди крякала щось неприємне. її не хотілося слухати. хай собі сідає на тих високих соснах, а сосонці приємніше було, коли до неї прилітали маленькі червоні пташки і співали їй веселі пісні про те, яка вона красуня і як вони люблять її густі віти, де можна заховатися.      а ще її любив зайчик. отой веселий сірий пустун-заєць, що завжди шкодив у лісі, а потім прибігав ховатися до неї. він, навпаки, був дуже задоволений, шо вона так розросталася. а ще її полюбила одна маленька дівчинка. познайомилася сосонка з дівчинкою в той самий день, що і з зайчиком.      обоє вони гуляли — дівчинка і зайчик — і злякалися одне одного. дівчинка раніше ніколи не бачила зайця. вона подумала: а може, то вовк женеться за нею,—і заховалася мерщій за густу сосонку. а зайчик подумав, шо то мисливець іде, і теж заховався за ту ж сосонку, тільки з другого боку. сосонка обох їх бачила і обох заховала.