Великими і (малаяскравими й ледь (помітна )і жовтуватими. зеленкуватими і (лілова). (зірка) рухаються і утворюють сузіря. как правильно слова написать .розкриваючий

добре бути корисним, але корисніше бути хорошим. добро завжди цінується, адже нам приємно, коли хтось є нам без користі, або ж робить дрібні, незначні на перший погляд речі, такі як поступитися місцем в автобусі, або притримати двері. завжди приємно побачити посмішку мами, після того як допоміг їй, або ж отримати подяку від будь-кого за якусь добру справу. роблячи добро, ми починаємо поважати самого себе, а люди ставляться до нас ще краще. не варто когось ображати, коли в тебе поганий настрій, адже якщо ти хочеш доброго ставлення до себе, то стався й до інших по-доброму. добро - це те, що зберігає частинку людяності в нашому серці, і головне ніколи не забувати про це!

після тараса шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу. шевченко і франко — це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

іван франко народився в серпні 1856 року в сім'ї сільського коваля. рідне село його, нагуєвичі, розкидало свої хати по схилах карпатських гір, це була типова трудова галичина, яка в ті часи входила до складу австро-угорської монархії.

проте іван франко ніколи не був письменником тільки галичини. коли у вересні 1906 року вчена рада харківського університету надала йому почесне звання доктора російської словесності, то це було визнання його літературних і наукових заслуг не лише гуртком прогресивної харківської інтелігенції, це його, сина галичини, увінчала шаною і любов'ю вся україна, мовби засвідчивши цим актом загальнонаціональне значення франкової геніальної творчості, його багатоплідної подвижницької праці, його боротьби.

не може не вражати енциклопедизм франка, океанно широкий діапазон його творчих інтересів, захоплень; не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречено трудилися задля україни, задля свого народу.

мабуть, немає в світі такого народу, до культури якого б не сягали франкове зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. невситима душа поета прагнула черпати з усіх культур, з духовних набутків народів заходу і сходу, черпала, щоб збагачувати рідну культуру, розвивати і вдосконалювати знання, уявлення, мистецькі смаки української нації.

іван франко був ясновидцем, думка його сягала далеко, та навряд чи міг і він передбачити, з якими проблемами зустрінуться незабаром його нащадки, у яких складнощах постане перед людиною світ на порозі нового тисячоліття.

що більше ускладнюється життя, то, мабуть, гострішою буде наша потреба вдивлятися в досвід минулих епох, у досвід тих, хто, беручи на себе відповідальність з каменярською силою й мужністю торував новим поколінням шляхи у прийдешність.

думаючи про франка, ми щораз думаємо про людську велич. маємо на увазі не лише титанізм його праці, глибину й незалежність суджень, море вселюдських знань, що він увібрав; не менш нас вражає виняткова цілеспрямованість його рідкісного трудолюбства, сама послідовність його життя, сила віри письменника у рідний народ, незламна віра в будівничі, сказати б, єднальні можливості народів і людськості, адже саме від цього — і ні від чого іншого — на планеті нині залежить усе.

франко стоїть серед тих великих порадників, мислитслів-гуманістів, до яких людство завжди буде звертатись.

франкові самою природою відведено місце в ряду найвизначніших гуманістів епохи, адже завдяки йому, його невпокійливій совісті, його невсипущій праці ставали ми ближчими до людства, міцнішою й вищою ставала самосвідомість цілих поколінь українського народу, що виходив на арену світових подій уже з франковою мужністю, з франковим досвідом, з його духу печаттю.