ЗА СПАМ И НЕ ПОЛНЫЕ ОТВЕТЫ - обращусь в поддержку!!Складіть і розіграйте між діалог однокласниками, які прийшли до книгарні, щоб порахувати, скільки коштуватимуть шкільні тлумачні та фразеологічні словники для всього класу, а також географічні атласи для свогой двох паралельгих класів (відповідно 22, 40 та 36 осіб) . У репліках діалогу вживайте числівники на позначення кількості книжок, а також їхніх цін.

ось так

Объяснение:

Бути толерантною людиною не так-то й легко. Тут потрібні й самодисципліна, і готовність іноді поступитися власними вигодами, звичками і, найголовніше, - почуття поваги до інших особистостей, до колективу, відповідальності за свої вчинки перед суспільством, і звичайно ж, людяність.

Ще з дитинства мене привчали ставитися із пошаною до людей, намагатись побачити в них їхні найкращі риси, бо кожна особистість заслуговує бути зрозумілою.

допомагають нам у спілкуванні.

Отож, щоб змінити світ на краще, щоб запобігти конфліктам, суперечкам, непорозумінню, треба, перш за все змінитися нам самим. Тому необхідно багато працювати, щоб досягти мети: читати різноманітну літературу, цікавитися новинами, відрізняти в житті правду від брехні, іти на компроміси, постійно самовдосконалюватися.

Яке призначення людини? Бути нею!

«Найважча професія - бути людиною», - так сказав X. Марті. Я не знаю цієї людини, але вона має рацію. Адже на своєму досвіді переконуюсь, що морально сформована людина має власну думку, підтримує життєві цінності, тому її важко змінити чи переконати. І для цього існує дуже цікаве слово «толерантність». Є безліч визначень щодо цього поняття, кожен розуміє його по-своєму. Я ніколи не звертала уваги на слово «толерантність», і воно не мало для мене взагалі ніякого значення. Але після розмови з психологом та батьками, після прочитаної мною літератури я зрозуміла, що толерантність - це єдність у різноманітті, визнання рівності та переконань суб'єкта спілкування, повага до інакшості, це не поблажливість і не мовчазна терплячість, не байдужість і не вседозволеність, це прохання людини до об'єднання. У наш час існує низка проблем: рівність та одночасно різноманітність людей, існування певних стереотипів по відношенню до «не таких, як я».

Ми повинні поважати думки інших, якщо вони не такі, як наші. Адже це показує, що  людина не боїться висловлювати свою думку й має своє внутрішнє «я». Головне - це розуміння

один одного. Я вважаю, «Про смаки не сперечаються» - розумне твердження.

Вагома причина, чому люди стають агресивними й ненависними - це оточення, в якому вони проживають. Я частіше стала помічати, що в людей роздратованих, агресивних, злих з'являються депресії, а все це через щоденні стреси. Тому я думаю, що краще не звертати на це уваги, а уявляти щось хороше, думати частіше про приємні моменти. Далі в нас постає таке питання: чи повинна меншість виконувати волю більшості? Ми звикли чути такі слова: «Два проти одного». Та чи повинна я комусь підкорятись? Так, але не підкорятись, а поступатись, бути терплячою, розуміти іншого, поважати думку, тобто бути толерантним. Люди не вільні у своїх вчинках, бо завжди перебувають у певних стосунках з батьками, державою, тому волевиявлення підпорядковане не їхнім власним бажанням, обов'язкам.

Я вважаю, що батьки повинні бути терплячими, розуміти своїх дітей, прислухатися до їх думок чи ідей. Дитина як особистість повинна мати певну свободу дій, а батьки - доглядати та розуміти її, а не позбавляти свободи чи прав. Толерантність може бути природною і неприродною. Люди повинні толерувати своїх батьків, дітей, родичів, свій народ, націю. Країна та народ змушені терпимо ставитися до сусідніх країн, навіть якщо вони можуть мати претензії один до одного. Великі держави толерують малі і навпаки однак лише в рамках міжнародного права. Коли ж це право порушується, то треба вести мирні переговори й встановлювати істину.

Отже, толерантність не є «незручною» чеснотою, а швидше зручною, бо тільки той, хто має її, може розраховувати на успіх у майбутньому. Толерантність - це самовиховання, висока культура, свобода, майбутнє, це дійсно приклад розвитку демократично вихованого сучасного суспільства на засадах національних ідей.

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. 

Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. 

Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. 

І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. 

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. 

Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: 

Та де б не ходив я в далекій дорозі, 

В чужім чи у ріднім краю, 

Я згадую вогник у тихій тривозі 

І рідну хатину свою. 

Бо дивляться в далеч засмучені очі, 

Хоч тінь там моя промайне. 

Бо світиться вогник у темнії ночі, 

Мов кличе додому мене!