Від поданих іменників утворіть прикметники, поясніть їх правопис привіт, глибина, правда, розмова, буряк, голова книжка, стіна, сонце, зірка, слово, корова, ведмідь, зло, голос, старанність, нога, велич, хвіст, хата, ледар, земля.

Привітний, глибинний, правильний, буряковий, головний, болевий, книжковий, сонячний, зірковий\зоряний, словниковий, яловий, ведмежий, злий, голосовий, старанний, одноногий, величавий,  хвостячий, хатній, ледачий, земляний.. , так..

Перший місяць осені приносить у наше життя нові фарби і ностальгію за літом. вересень дарує можливість ще трохи погрітися під променями сонця. я люблю цей місяць за його чарівність і бабине літо. люблю, коли шарудять листя під ногами і в повітрі літають павутинки. мені подобається дарувати букети осінніх квітів мамі і вчительці, збирати листя для гірлянд. вересень – місяць-художник, який використовує найрізноманітніші фарби. квіти радують нас своєю красою. відтінки коричневого, червоного, жовтого і зеленого з’являються на деревах. вони немов поринули в палітру і повністю забарвилися. я думаю, що ні один місяць в році не є таким різнобарвним. дерево на очах стає золотим, а квіти радують око кожного, хто на них дивиться. вересень часто називають чарівником. він творить справжні дива, переодягаючи дерева і лісу в розкішні і красиві наряди. золоті та багряні листя стає прикрасою на шкільних святах. гербарії стають барвистими і незвичайними. прогулянка по парку або подорож до лісу стають казковими і веселими. я люблю перший місяць осені за його веселі фарби. але іноді він дарує землі тьмяні, сірі і похмурі фарби. коли йде дощ, все навколо стає мокрим і похмурим. а дерева і квіти вже не іскряться чарами і чарівністю. земля стає чорною, а листя мовчки вниз. хоча навіть у такий час вересня гарний. квіти влаштовують у вересні свій осінній . червоні і жовті троянди, бордові айстри, бузкові гладіолуси, білі хризантеми. художники малюють картини, а поети пишуть вірші про вересень. фотографи роблять дивовижні знімки на тлі золотавих полів і лісів. цей місяць вражає і зачаровує. чародій, чарівник, художник. так часто називають перший осінній місяць. як добре, що в році є така чудова пора, коли наша земля ставати яскравіше і красивіше.

доки готувалася вечеря, я тим часом вийняв із задвірка серпа. він був перев’язаний клаптем лляного полотна. це для того, щоб не поіржавів на зиму. потім дістав з-під стріхи цурку — невеличку дерев’яну паличку, гостро застругану з одного боку. нею бабуся будуть скручувати перевесла на снопах. сьогодні вони накрутили їх чимало, вистачить усе збіжжя пов’язати в копи.

— куди покласти серпа й цурку? — питаюся.— у кошик, внучку. там уже лежать хлібець і рушничок! на покуті поважно стоїть виплетена з ліщинових дубців святкова корзинка. її для цього й тримаємо.

поруч з корзинкою лежать кетяг торішньої калини і червона стрічка.

— а це для чого? — запитую бабусю.— для спасової бороди. ти ж літом бачив, як це мені пригадалися торішні зажинки. тоді бабуся також починали жнива зі спасової бороди. на початку лану залишили кілька незжатих стебел. потім їх обв’язали червоною стрічкою і прикрасили кетягом калини та живими квітами. борода стояла до кінця жнив. у останній день обжинків її зрізали і внесли до хати. пучечок колосся простояв на покуті аж до цьогорічних зажинків. як тільки виберемо картоплю, тато розімнуть колосся в долонях і зроблять перший засів озимини.

за вечерею я запитав у бабусі:

— для чого роблять спасову бороду і чому вона так називається? — спасова борода від свята спаса,— пояснили вони.— це таке народне святце, яке припадає на 19 серпня. з його приходом уже закінчується літо. тому кажуть: "прийшов спас — держи кожуха про запас". а бороду роблять для того, щоб віддати шану вирощеному зерну. більшої святості, аніж хліб, нема. пам’ятаєш, як дідусь тобі казав, коли ти не хотів брати полудник у школу: "не ми хліб носим, а він нас"?

наступного ранку, тільки-но спала роса, ми вийшли до загінки. у бабусі на голові біла хустинка, щоб не пекло сонце, а поперек перев’язаний перевеслом. стали вони на краю нивки, окинули поглядом вистиглий лан, що вабив зір золотим доріддям.

— може, більше і не доведеться мені зітхнули важко.— таке й скажете! — як вмію, заспокоюю,— ще жнив тих буде та й жнив! — літа мої, любий онуче, вважай, одкопитили вороними. нездужають руки, слабнуть — давайте, я збігаю до дідуся. він косою швидше викосить! — ну що ти! — замахали руками бабуся.— сама якось упораюся. негоже чужими руками жати. та й скільки того жнива — за день-другий упораємося.

бабуся підійшли до лану, мовили урочисто: — принеси нам, серпе, стільки кіпок, скільки в небі зірок!

я не встиг зогледітись, як долі лежали навхрест два пучки стебел. зажинок, отже, зроблено. потім бабуся залишили пучечок жита для спасової бороди. біля неї розіслали вишитий рушник, поклали на полотнину окраєць хліба й дрібок солі. це, сказали, для пташечок, щоб не клювали зерна.

робота в нас спорилася. я розстеляв перевесла, а бабуся клали на них вижаті стебла. час од часу ми сідали на перепочинок. розмова точилася довкола давніх жниварських обрядів.

зажинки починали в будь-який день, крім понеділка. він вважався важким для започаткування всякої важливої роботи. жінки зодягалися по-святковому і всім сімейством вирушали в поле.

якщо в когось із господарів був великий лан і він не встигав вчасно зібрати збіжжя, то скликав толоку. це дуже давня форма колективної взає. на неї запрошували переважно сусідів і родичів. учасникам таких гуртів не платили, а лише ситно харчували. подібними толоками будували колись хати, копали криниці, гатили греблі, вимощували дороги — тобто робили всі важкі роботи, що вимагали чимало робочих рук. за толок наш народ зумів вижити в тяжкі часи ворожих набігів, які пустошили землю й господарські будівлі.

учасників жниварської толоки називали в народі женчиками. першою починала зажинок найстарша жінка. їй дозволялося нажати початкового снопа. якщо в родині була дівчина на виданні, то з його зерен мали спекти весільний коровай. після цього жінка зверталася до присутніх:

ой, жніте, женчики, обжинайтеся,  і на чорную хмару озирайтеся.

господар відповідав:

швидше жніть до оборіжка —  там пирогів повна діжка!

найстарша жниця заводила зажинкову пісню, і її підтримували інші:

живо, женчики, живодожинайте ниву,будемо плести віночкиз золотої

впоратися зі жнивами треба було якнайшвидше. тому сеї пори рідко хто навіть піч топив. усі — від малого й до старого — були в полі.

нарешті дожато останню гінку, снопи пов’язано і складено в полукіпки. пора зрізувати бороду і плести обжинковий віночок. його врочисто накладали найгарнішій молодиці, котра при тому приказувала:

от діждали літата нажали жита,поставили в копкиі вдарили в гопки!

женчики з піснями йшли через усе село до господаря (згодом — до голови колгоспу), приспівуючи біля двору:

відчиняй, пане, ворота,бо йде твоя робота.несем тобі вінкиіз золотої нивки —житнії, пшеничнії,щоб були величнії!

назустріч виходив господар, низько вклонявся, приймав вінка і запрошував до хати. гурт заспівував:

а ми насієм жита, жита,та поставим копи, копи,та ударим гопи, гопи,земля аж гуде,де громада йде!