Іть дуже треба: твір-роздум на тему: "ми не раз чули про те, що не можна все ділити на чорне і біле, не варто впадати в крайнощі, треба бути виваженим і поміркованим. а як тоді бути із зрарадою людини чи цілої країни. чи можна зраду пробачити? "

Ми не раз чули про те, що не можна все ділити на чорне й біле. Але що ж це значить? На мою думку суть цого речення в тому, що навіть у душі злодія, вбивці або психа є крапля добра. І цю крапельку треба знайти у безкінечному лабіринті зла... Треба пам'ятати, що якщо людина погана, у неї сталась біда.
Але що ж тоді означає " не можна впадати в крайнощі, треба бути виваженим і проміркованим"? А тут усе ще простіше: старайся вирішити проблему гуманно, проміркуй усе наперед і взваж усі "за" і "проти".
А як же бути, коли тебе зрадили? Тут ти використай знання з попередніх пунктів. Головне - вміти пробачати, навіть зраду. Адже цей дар дається тільки найщирішій людині!

Минає літо, і разом з осінню до нас приходять похмурі дні. блакитне небо повністю затягується   сірими хмарами, так що й сонця не видно. десь там, над хмарами, воно продовжує світити, та до нас на землю ледве пробивається його неяскраве світло.в осінній день усе навколо наче покрите легким сірим покривалом. дерева, квіти, будинки - все має приглушений колір, фарби ніби меркнуть. квіти закривають свої бутони. у таку погоду ніщо не відкидає тінь, тому і здається одноманітним. сірий асфальт, сірі стіни, сіре небо. часто в похмуру погоду псується настрій, з'являється легкий смуток. та з іншого боку, похмурий осінній день сповнений і особливої краси, спокою та гармонії. сонце не ріже очі, не блищить поверхня води. все стримане й неяскраве. якщо немає вітру та дощу, то гуляти в осінній день дуже приємно. осінні вбрання дерев радують око та прикрашають пейзаж навколо. не жарко, тому можна довго ходити по осінніх вулицях, не відчуваючи втоми. головне, зберігати добрий та сонячний настрій в душі.

Ось настала золота осінь. сама красива і мальовнича пора року. осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. на берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти. золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. ідеш і радієш такій красі. і починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. а іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.   гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. ах! як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти. золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. а як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.