Твир миниатюра про маму наукраинскомязыке

Мама! у цьому слові, в цьому призначенні жінки природа утілила найвищий свій ідеал. ще в дохристиянські часи люди вірили, що існують сили, які оберігають сімейне вогнище від злих духів, від яких залежить спокій і добробут у будинку. улюбленою хранителькою сімейного вогнища у наших далеких предків була богиня мокоша, або, як її ще називали, — богиня берегиня. яке поетичне, яке тонке ім’я. та, яка береже житло, оберігає від невірного кроку, від напасті і зла. ми знаємо її. уранці, поспішно ковтаємо їжу, приготовану її руками, і біжимо в школу, часто забуваючи подякувати її. засинаючи увечері, бачимо над собою її лагідні очі. забуваємо іноді сказати тим очам слова любові або навіть коротке «добрій ночі». ми знаємо її! ту берегиню, яка ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама заради нас жертвує усім — навіть життям! ім’я цієї богині — мати. у усіх народів шана до матері була таким же священним почуттям, як і любов до батьківщини. мати дає життя. а без батьківщини — ми сироти. і перед ними у нас один загальний обов’язок — любити, поважати, берегти. мати і дитя — самий прекрасний образ з людської історії. народні легенди, розпові про матір, яка не замислюючись віддає своє життя за щастя дитини.

Мова — це душа народу. немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.  мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.  наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом україни. 

Прокинувся з головним болем. у нього дуже болiло у вiн зрозумi, що вiн у домi, який дуже гарно знае. спочатку вiн дивився тiльки у стелю, вiд болю. коли йому стало краще вiн повернув голову у сторону, i побачив свого найкращого товарища-зульфата, який сидiв за столом,  спиною до хлопчини. климковi стало дуже добре,побачивши свого найкращого друга цiлим i неушкодженим. набравшись сил климко гукнув зульфату: - ты спиш?                                                                                                           зульфат повернувся до климка, i як закричить: - клим! га клим! вiйна закiнчилася! чуешь! закiнчилася! ми перемогли! i ти живий!                             коли климко почув це, став веселим, у нього пройшов весь бiль, йому захотiлося кричати вiд радостi. коли хлопцi вийшли з дому, побачили наталю миколаiвну, яка вiдразу пiдбiгла до климка, i загонула його до себе. пiсля цього клим поiхав до тiтки марини, радий, щасливий, що всi його випробування закiнчились.         написала по быстрому. может пойдет) удачи))