Виписати споріднені слова групами- чайка чайник підігріла, на чай чаплю запросила з чапленятами.чай у чашки розливала, чаплю чайка пригощала з чапленятами.

чайник ,чай,чашки .чапленята,чайка,чапля

чайник-чай-чашки,

чапля-чапленяты.

якби я був  президентом нашої країни, видала б такий наказ: всі уроки у школах повинні обов язково цікавими.уроки природознавства проводити лише на природі. хоч раз на місяць виїзджати туди, де знаходиться те, що вивчається: у ліс, в степ, на річку.уроки проводити з використанням комп ютера.на мові - розгадувати загадки і кросворди за правилами. тоді було б легше і цікавіше їх запам ятати.іноземну мову вивчати за мультфільмами іншомовними. вважаю, тоді уроки ійської полюбили би усі.на перервах для всіх бажаючих відчинила би спортивні зали, шоб можна було пограти у м яча, повисіти на перекладині або просто поплигати.ось тоді би не було предметів, яких не люблять учні, і на перервах чергові не тягли би бешкетників до директора.  або

  якщо я б був президентом я зробив б більше екскурсій . додав у українську мову більше поетів . долучав дітей до сучасної техніки .щоб вчителька показувала на сенсорних дошках. та щоб у діти на фізкультурі вивчали більше видів спорту. 

За традицією ми всім класом двічі на рік, восени і навесні, виїжджаємо на природу. набираємо продуктів, беремо м’ячі, гітару і, звісно, магнітофон. улюблене місце нашого відпочинку – один із мальовничих берегів річки. ось цього разу ясним осіннім днем ми розташувалися біля води, і раптом льоша тихенько сказав: ? – дивіться, хтось пливе. самого плавця ми побачили не одразу. його присутність виказували лише круги, що розходилися по воді. це була якась велика тварина. над водою видні-лася голова і задня частина тулуба. складалося враження, нібито поруч пливуть два невеликих темних предмета. - та це ж бобер! – вигукнув хтось із хлопців. - так, точно він, – підтвердила вчителька інна василівна. – бобер – це тварина з цінним хутром. бобра занесено до червоної книги україни. дивіться, як гарно пливе. допливши до берега, бобер звернув до білого латаття і тут зник під водою. за кілька секунд він знову з’явився на поверхні води, цього разу тримаючи в зубах щось схоже на уламок товстого ціпка. він діловито виліз на берег і почав гризти свою ношу. це було кореневище білого латаття. доки бобер снідав, ми розглядали його.він нагадував звичайну мишу, але збільшену у десятки разів. вирушаючи додому, ми довго озиралися на те місце, де побачили бобра. хтось сказав: - до побачення, боброва річко!