Зі словом дзвіночки скласти речення

Мелодійно грають дивовижну пісню дзвіночки в весняному лісі        

Ще з дитинства мої близькі прищепили мені любов до живопису. і ось я, уже в своєму віці, досі пам'ятаю як ходив по галереям й усіляким виставам. і завжди мені творчвсть івана костянтиновича айвазовського.    нещодавно я побачив картину, що має дуже символічну назву "очерет на дніпрі поблизу олешок". я вважаю, що саме ця алегоричність і стала провідною в картині і назві зокрема, бо даний пейзаж художник бачив насправді, подорожуючи україною (олешки - це мальовниче містечко в херсонській області)   на мою думку, найбільш приваблює читача саме захід сонця; повітря, ріка, очерет пронизані його променями, що за звичною манерою автора передані в яскравих і гарячих тонах. 

          влітку я з друзями часто вибирались на природу. ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто спосерігала за красою природи.                      яке ж тут усе гарне! блакитна вода річки виблискує на сонці. хвилі припливають до берега, розбиваються. так знову і знову. по річці плавають дикі качки. вони перегукуються між собою. над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.                  а наскільки ж чудове тут небо! воно таке мінливе и незалежне. спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. вони були схожі на різні фігурки. он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.                  з іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.                    знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки спостерігала за ним. він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.                відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.                   усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!