Написати розповідь яка професія мені подобаеться

Професія лікаря – це одна із самих древніх і шановних професій. у далекій давнині люди поважали й цінували тих, хто міг зняти біль, знаючи засобу лікування хвороб. у російській літературі образ доктора займає видне місце. особливо глибоке враження роблять оповідання а. п. чехова. про моральне падіння парубка а. п. чехов повідав читачам в оповіданні “ионыч”. з якими шляхетними намірами, високими прагненнями приїхав у губернське місто с. молодий доктор старцю.в1 спочатку він боявся навіть на короткий час залишити лікарню. але поступово, під впливом вульгарного обивательського середовища, він змінився. тяга до грошей, спрага наживи погубили в ньому все людське. він забув про борг лікаря людям безкорисливо. метою його життя стали гроші. в іншому чеховському оповіданні, “стрибуха”, ми бачимо іншого лікаря. доктор димов, на думку товаришів, великий учений,  майбутнє  світило науки. однак для нього важлива була не тільки наука сама по собі, але й життя конкретної людини. рятуючи важко хворого хлопчика, димов від нього заразився, занедужав і вмер. він прекрасний у своєму шляхетному пориві врятувати людини. таким же був і сам чехов, свято пронесший звання лікаря до кінця свого життяімена багатьох лікарів стали воістину легендарними. людиною самовідданій і відданим своїй справі був дольский лікар і педагог януш корчак. в 1940 році разом зі своїми вихованцями він потрапив у гетто. друзі намагалися влаштувати йому втеча, але корчак відмовився. як щирий вихователь і педагог, він зволів розділити долю своїх вихованців і залишився з ними до кінця. ідучи востаннє по вулицях варшави, він ніс на руках самої слабкої дитини. януш корчак загинув у газовій камері. свій борг лікаря й педагога він виконав до кінця й загинув разом з тими, кого лікував і виховуваву роки великої вітчизняної війни наш народ проявляв масовий героїзм. а скільки лікарів віддали свої життя, пораненим! під ворожим вогнем, ризикуючи власним життям, санінструктори, юні медсестри виносили з поля бою поранених. а лікарі під ворожим вогнем проводили сложнейшие операції. багато медиків були визнані гідними урядових нагородв оповіданні м. а. шолохова “доля людини” є такий епізод. андрій соколов, шофер, везший снаряди на передову, потрапив під обстріл, був контужений і знепритомнів, а коли опам’ятався, навколо були німці. його разом з іншими військовополоненими погнали на захід. уночі їх закрили в напівзруйнованій церкві. в андрія страшно боліла вивихнута рука. і раптом він почув у темряві питання: “поранені є? ” це був лікар. він вправив плече андрію, і біль відступив. а доктор пішов далі з тим же питанням. і в полоні, у страшних умовах він продовжував “свою велику справу робити”.про героїзм лікарів, що виконували інтернаціональний борг в афганістані, розповідає книга б. олійника “пам’ятник у кабулі”. у тяжких умовах доводилося працювати радянським медикам. польові госпіталі обстреливались душманами. рятуючи солдатів, лікарі віддавали їм свою кров, а часом і життя. це вони в мирні дні ставали героями. це їм приходять листа від колишніх солдатів-афганців зі словами: “і вам за те, що я живий! ”про складну роботу лікаря розповідає н. м. амосов у книзі “думки й серце”. його митецькі руки повернули до нормального життя сотні людей із захворюваннями серця, у тому числі дітей. скільки щасливих очей дивилося вслід цьому чудовому хірургові! всім відоме ім’я чудового офтальмолога с. федорова. скільком людям він повернув можливість бачити! це чудово, коли після тьми, що застеляла ока, знову зможеш бачити яскраве сонце, синє небо й увесь світ. розум ученого й чуйні руки хірурга здатні творити чудесаале не тільки радість перемоги випробовують лікарі. на жаль, медицина не всесильна. як важко, дивлячись в очі близьким хворого, який не вдалося врятувати, вимовити: “ми зробили все, що могли, але…” важко усвідомлювати своє безсилля перед хворобоюдревній учений авиценна сказав так: “лікар повинен мати очі сокола, руками дівчини, мудрістю змії й серцем лева”. ці слова можна віднести до багатьом лікарям і в наш час самовідданість і безкорисливість, любов до людей і прагнення їм – невід’ємні якості сучасного лікаря. через все своє життя він повинен пронести слова клятви гіппократа; “у який би будинок я не ввійшов, я ввійду туди для користі хворого”.

Чекае дощ зірватися щомиті  я дуже люблю дощі. вони такі різні, несхожі один на одного: є дрібні холодні дощі, що йдуть цілими днями пізно восени, а є короткі теплі літні зливи, що вмивають дерева та траву, напувають спраглу землю. влітку дощ особливо тішить, особливо після посухи. влітку іноді незадовго перед дощем я відчуваю своєрідне передчуття дощу.  визирну у вікно - а там хмари поступово скупчуються, з білих стають свинцево-сірими. нарешті віє вологою. дощ, як то кажуть, "назріває". ось-ось зірвуться з неба перші важкі краплі і впадуть на землю, вкриту пилом. ця мить завжди приходить несподівано. тільки що дощу не було - і ось він вже йде, стукотить по підвіконню, і тече дощова вода по склу вікна. скоро дощ пройде, і на небі з'явиться веселка. 

Весна мой любимий час року. після довгої і холодної зими у природі і у людині откривається нова можливість житти. не встигне розтанути сніг,як   земля перетворюється. спочатку мокра і грязна,покривається напіврозкладенними прошлогодними листями,вона поступово висихає.пригріває  сонце. в повітрі  "пехне весною". а як ще можна назвати ці дивовижні підбадьорливі запахи? хочеться зупинитися і вдихати, холодноватий вохдух,пахнучу,горьковату свіжість. з ранку калюжі ще затягує льодком,але скоро зникне і він. а поті напружуються і начинають розкриватися,покриватися маленькими зеленими листочками,із землі вибиваються фіолетові стріли піонів,показують тонкі ниточки нарцисів. начинають розцвітати абрикоси,потім вишні,за ними наступні дерева. цв"ятіння садів як наче людям можливість хоть на короткий часпіди від буднічності життя і перенестися в казку з щасливим кінцем: весна торжествуєнад похмурою зимою.