Скласти міні-твір зі складними реченнями на тему: моя найкраща бабуся.іть дуже треба

Дуже доброю людиною я вважаю свою дорогу бабусю олю. вона мало думає про себе, але завжди піклується про нас, своїх рідних. я часто приходжу до неї в гості. тоді бабусечка пече мої улюблені духмяні пиріжки з картоплею або з вишневим варенням. бабуся хвилюється, чи тепло я вдягнений. коли я хворію, вона готує для мене гарячий компот з вітамінами. моя бабуся не любить сваритися та кричати. вона завжди вмовляє спокійним голосом. тому люди до неї теж ставляться доброзичливо. бабуся оля добра не тільки до своєї родини. вона є також іншим людям, своїм подругам та сусідкам. а також бабуся любить тварин. кожного ранку вона годує бездомних котів та невеликих собачок на вулиці. а одного пухнастого кота василя бабуся взяла до себе додому. так моя добра бабуся подарувала безпритульному котові рідну домівку.

Сейчас мы живем в такое время, когда люди начинают забывать себя, становятся эгоистами, самовлюбленными нытиками, не замечая никого вокруг. Нам некогда думать о других, мы слишком сосредоточены на себе и своем эго, желая удовлетворить свои потребности. Та бабушка, скорчившаяся у дороги с тяжёлой сумкой, сколько же она стоит у перехода, дожидаясь, когда машины наконец пропустят ее? Она вздыхает - привыкла всю жизнь ждать, видимо, подождет еще. Но внезапно парень, возвращавшийся со школы, решается бедной женщине, хотя ему и надо в другую сторону, и переводит ее через дорогу. Правильно ли он сделал? Конечно, то, что он сделал - несомненно хорошо и замечательно, ведь мы никогда не должны забывать о тех, кто нуждается в нашей Поступок этого мальчика хорош, но теперь давайте представим ситуацию, когда бабушка, так и не дождавшись своего героя решила сама перейти дорогу, но сумка оказалась слишком тяжела и не так уж прочна, как казалось на первый взгляд, и все ее содержимое летит на дорогу прямо тогда, когда бабушка находится на середине проезжей части. Кто-то начинает раздраженно бибикать, а кто-то спешит из своей машины, чтобы в непростой ситуации, собрать вещи и даже, может, подвести до дома. Люди, которые отозвались на и не побрезговали определенно сделали хорошее дело, их поступок так же замечателен, как и благороден. Или нет? Давайте разберемся с понятием благородного поступка. В моем понятии благородный поступок - это поступок, когда во имя блага другого человека отказываешься от своих интересов, либо рискуешь жизнью или здоровьем. Всегда ли это хорошо? И есть ли отличие благородного поступка от просто хорошего?

Благородные поступки созвучны с благом, то есть это поступки, которые несут за собой какую-то пользу и нам. Моя соседка на важной контрольной, даже зная, что ее могут заметить и наругать, подсказала мне сложный пример, и это тоже может быть примером благородства, ведь ей, чтобы мне, пришлось забыть о своих проблемах и потребностях, преодолеть страх и пойти на риск. Но тогда, например, когда однажды я пришла уставшая со школы и очень грустная, моя мама, чтобы поддержать меня, купила мой любимый пирог. Это очень хороший поступок и сердечный, сделанный из любви и с любовью, но, как бы я не любила маму, вряд ли смогу назвать это благородством. Как и вы, верно? Я думаю, что это пример хорошего поступка, ведь моей маме не пришлось рисковать собой и своими ценностями, чтобы купить пирог. Но если бы ради него ей пришлось дополнительно ходить по всем магазинам, покупая недостающие ингредиенты на последние деньги,  нервничая и дополнительно затрачивая время на готовку, то я бы не задумываясь сказала, что этот поступок - благородный. Но эти примеры, согласитесь, чересчур размыты. В классической литературе много примеров благородных поступков намного ярче выраженных и более красочных. Например, героиня книги, которую я недавно прочитала "Война и Мир" Наташа Ростова во время время пожара в Москве, вместо мебели на обозы приказала грузить больных и раненых людей. Она могла позаботиться о себе "более важные вещи", не думать о других, закрыть глаза и отвернуться, но не сделала этого. Не это ли яркий поступок человека, который привык считаться с людьми и полон благородства?

Благородство в наши дни вещь бесценная, как и раньше, как и всегда. Мы можем жить только пока вспоминаем о друг друге и чужих проблемах, не замыкаемся на себе, но и пытаемся открыться другим. Я просто надеюсь, что в каждом из нас когда-нибудь загорится теплый огонек надежды и доблести, чтобы каждый из нас стал благородным рыцарем.

До більш пізньої прози Івана Франка належить новела «Сойчине крило». В основі цієї новели є проблема загального характеру, адже письменник вирішує не лише питання нереалізованого життя та нещасної любові героїв, а й людського життя. Герой новели Хома-Массіно став відлюдьком, він свідомо захотів відмежуватися від людей, заховатися за творіннями культури. Він в захваті від думки, що має окреме, зовсім інше життя, і про те ніхто не здогадується. Більше того, герой упивається своєю трагічною самотністю.

Новелу можна назвати «текстом у тексті», тому що вона складається із «записок відлюдька», у яких поміщений лист-сповідь Марії до Хоми. Саме лист Марії додає розповіді психологічної напруги, тому що він спонукає одержувача до діалогу. Цей діалог нагадує розмову двох вимучених душ. Спогади Манюні дражнять Хому, він хоче залишитися вірним своїй філософії, намагається протестувати, не бажає ворушити минулі події: «Говори собі, пиши собі, що хочеш! Я тепер дивлюсь на все оком естетика, розпізнаю кожний момент фальшивої гри. І де ти сміятимешся, я байдуже здвигну раменами». Але її запитання: «Чи тямиш мене? Се я була?» примушують читати все далі.

Ніби з того світу, з далекого Порт-Артуру, чується голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».

Марія поклала в лист сойчине крило, та залишила собі друге. Вона послала йому одну половинку — свою душу, але чи зуміє прилетіти до неї друга половинка його? Це залежить від Хоми-Массіно. Але не дивлячись на те, що Массіно показує байдужість, яку він леліє аж три роки, він не хоче допустити почуттів, тому що «правдивого чуття в тім нема, от що». Та, не дивлячись на те, що Хома не вірить у «містику», вона відбувається, і Массіно не в силах зупинитися, він все згадує і промовляє: «Нехай у сю новорічну годину хоч дух твій перелине через мою хату і торкне мене своїм крилом!». Герой новели раптом усвідомлює, що його існування було паперовим та негідним. Массіно збентежений і розуміє, що нарешті прийшла та, на котру він чекав, і заради якої він спроможний прокинутися і скинути з себе пута, спрямуватися до нового життя – справжнього, в якому є і щастя, і страждання.

З новели ми бачимо, що співіснування двох людей і взагалі людського буття– це насправді проблема, яка є глобальною. Висловлюванню Массіно І. Франко придає безсумнівну істину: «Що таке людина для людини? І Кат, і Бог! З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»