Твір-опис тварини (не зайчик і не білочка)

Моя улюблена тварина – кішка. я з дитинства хотів мати кота. і, нарешті, моя мрія збулася – у мене вдома з’явився сіамський кіт кузя. у кузі світло-коричнева мордочка, темні вушка, лапки і довгий смугастий хвіст; гнучке видовжене тіло, велика кругла голова, на мордочці щетинисті вуса, борідка і яскраво-блакитні очі. колір очей міняється, коли він злиться або загрожує, зіниці стають то червоні, то зелені. вуха у кота завжди насторожі; вони вловлюють найменший шерех.  кузя – тварина примхлива. якщо у нього гарний настрій, він грає, дозволяє себе гладити, дозволяє іншій тварині є зі своєї миски, але якщо у нього поганий настрій, він попереджає про це своєрідним нявкання, тоді його краще не чіпати. кузя серйозний, бійцівський кіт. коли ми були в селі, він бився з усіма котами. першим в бійку він не вступає. спочатку він як би попереджає: виє противним голосом. майже на сто вісімдесят градусів повертає шию; шерсть у нього встає дибки, а хвіст “перетворюється” на розпушеної щетиниста щітку. жалю до суперника у нього немає. він б’ється до тих пір, поки противник не звернеться у втечу. кузя – дуже розумний кіт. він навчився лапами відкривати холодильник; дверцята шаф; якщо вхідні двері не закрита на замок, він буде висіти на ручці до тих пір, поки двері не відкриється. кузя любить дивитися телевізор, полювати на ящірок, жаб, птахів. і все ж він дуже добрий кіт і любить своїх господарів. мені дуже подобається наш кіт.

числ́івник  —  самостійна частина мови, яка позначає кількість  предметів  або їхній порядок при лічбі і відповідає на питання  скільки?   котрий?

числівники за значенням поділяються на кількісні та порядкові. кількісні бувають збірні, дробові, неозначено кількісні і власне кількісні.

українські числівники змінюються за , числами та відмінками.

за значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. кількісні числівники означають одне число або кількість і відпові на питання  скільки? (три, одинадцять, тридцять чотири, семеро, три восьмих). порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі і відпові на питання  котрий?   котра?   котре?   котрі? (третій, одинадцята, тридцять четверте, двадцяті).

я вчуся в шостому класі, і, звичайно, дуже хочу закінчити середню школу. без середньої освіти не обійтися, це зрозуміло. у школі ми осягаємо основи всіх необхідних знань: рідної мови і літератури, і ії, біології, фізики та хімії, астрономії, історії та правознавства, багатьох практичних умінь на уроках праці, різних для хлопчиків і дівчаток. але нещодавно ми з друзями сперечались: чи всі шкільні предмети нам треба вивчати і чи обов’язково треба здобувати вищої освіти? адже зараз дуже багато людей працюють, маючи дуже вузьку спеціалізацію або зовсім не за тією спеціальністю, яка вказана у них в дипломі, говорили мені мої однокласники. навіщо тонкощі російської мови, а історику — основи хімії? я не згодна з моїми друзями.

освічена людина не може володіти широкими знаннями і не знати самого елементарного. без бази, яку дає школа, неможливо здобути вищу освіту. та й вищу освіту передбачає дуже широкий спектр знань: і в гуманітарних, і в технічних вузах, крім основних предметів, вивчають багато інших: історію та філософію, логіку та економіку, рідну мову та іноземні мови. всі науки тісно пов’язані другу іншому, і не можна бути відмінним фахівцем, не знаючи основного і того, що так чи інакше стикається з тією областю знань, в якій ти добре орієнтуєшся. зараз дуже багато технікумів і вузів, які випускають чимало найрізноманітніших фахівців, на ринку праці навіть надлишок деяких професії. роботу знайти не завжди легко і ніколи не знаєш, чим тобі доведеться займатися в житті. тому я вважаю, що людина має володіти найрізноманітнішими знаннями і вміннями — від шлтья і в’язання до складних хімічних дослідів, від елементарної роботи по будинку до проведення наукових досліджень.

напевно, немає учня, який би за час свого перебування в школі не задавав собі питання: навіщо потрібно вчитися? і відповіді на це питання, звичайно ж, як і самі учні, різні: від «взагалі нічого» до «звичайно ж, потрібно». залежать відповіді і від настрою, і від успіхів або невдач хлопців у той час, коли це питання було задано. від народження до останніх днів людина вирішує безліч завдань, які ставить перед ним життя. вирішуючи їх так чи інакше, він намагається здійснити мрію: навчитися керувати своїм життям. у наш час для цього треба озброїтися і опанувати систему найсучасніших знань у сферах фізичного та інтелектуального розвитку. і основа цього розвитку людини закладається саме в школі. адже щоденна навчання в школі, крім засвоєння знань з , фізики, мов, літератури, привчає до старанності, працьовитості, терпіння. а вчитися без праці і терпіння неможливо, це знає кожен.

приклади цього ми можемо знайти, озирнувшись навколо. хіба для когось секрет, що більше і краще встигає той, хто більше робить? а робить тому, що у нього більше інтересів — наприклад навчання в школі, заняття танцями, спортом, різні гуртки. праця взагалі і праця школяра — явища одного і того ж порядку. якщо людина звикла невирішену , ту, що у нього не вийшла будинку, списувати на підвіконні в школі, то навряд чи можна очікувати, що він доведе до кінця будь-яку справу, яке в нього не вийшло відразу. а праця — одна з перших ступенів будь-якої діяльності, як і будь-якого успіху  .

у тому, як знайти себе, школярам завжди вчителя — це співрозмовники, яким ти можеш довіряти, досвідчені, обізнані люди. їхнє основне завдання — обговорити з тобою неосяжний коло питань, укладених в проблемі, знайти себе, стати в майбутньому хорошою людиною і висококласним фахівцем в обраній професії. немає на світі людини, який міг би сердитися на природу, що вона його обділила, у кожної людини — широкий, в основному однаковий, набір задатків і здібностей, треба тільки навчитися їх знаходити і розвивати. тому кожна людина може опанувати будь-якою справою, будь-якою професією, але тільки визначивши свої схильності до якогось певного заняття, вивчаючи предмет у школі, можна досягнути справжнього успіху в житті.

 

  ч