Іть зробити звуко-буквений аналіз слова( щебече, джмелі-дзвонярі, дзвоники)

Щебече [шче ибече и] 6 букв, 7 звуків, 3 склади (ще-бе-че) е и - е наближене до и щ - [шч] - пригол., глух., тверд. е  - [е и]  - голосний, ненаголош. б  - [б] -  пригол., дзвінк., твердий е  - [е] -  голосний, наголошений ч  - [ч] -  пригол.,  глух., тверд. е  -  [е и] -  голосний,  ненаголош. і так далі. думаю, суть завдання зрозуміла джмелі-дзвонярі  [ джме ил'і дзвон'ар'і] дж, дз - один звук, на письмі над ними малюють дужку дзвоники ( дзвони еки)

Мова – це духовна скарбниця нації, її серце, словом людина може передати найпотаємніше, свої мрії, бажання, сподівання, надії… але чи замислюємося ми над всією значущістю цієї скарбниці, і тим, що саме по ній сприймають народ, його звичаї, традиції? на мою думку, українська мова – відображення нашої національної культури, адже вона пройшла крізь всі заборони разом із народом, який, нажаль, тепер цурається її, показуючи неповагу, перед усім до самого себе.прикладом того, що саме у слові культурна сила народу є те, що наша мова мала складний шлях розвитку і численні заборони з приводу її признання. проте українці об’єднувалися і робили все, аби їхнє слово вдосконалювалося та передавалося нащадкам з покоління в покоління. саме таким чином до нашого часу дійшли культура,досвід, мудрість, звичаї пращурів, бо вони занесли до мовної скарбниці все те, чим маємо пишатися зараз ми. чи була б україна відома, якби не мова, котрою писали свої невмирущі твори найвизначніші письменники та поети, такі, як шевченко, франко, леся українка, котляревський. я , що ні, адже саме по цих людях знає україну світ. тож слово – криниця з якої ми черпаємо розумі красу наших традицій, по яких можна побачити культуру нації.іншим прикладом того, що мова є відображенням народу є його ставлення до рідного слова. нажаль, у сучасні часи більшість людей, які проживають на теренах україни, спілкується таким – собі суржиком, тобто змішують іноземні слова з українськими, або ж взагалі говорять російською, бо державної мови цураються і вважають її не престижною. особисто я знаю тільки кількох осіб,котрі не зважають на ці нові тенденції мовлення. інші ж на запитання чому ти не розмовляєш рідною мовою сміються в лице та кажуть, що це не модно. я не схвалюю такого ставлення, бо мова – це багатство, послане народу богом і не можна відмовлятися від неї, як роблять це люди в нашій країні. це загрожує занепаду і зміні слів, формованих в продовж віків. олесь гончар казав: «той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже люди, що не мають поваги до духовної скарбниці свого народу, є духовно убогими. я сподіваюся, що українці зрозуміють це, бо мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо, щоб україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і насамперед себе.отже, мова – це відображення нашої національної культури, бо вона показала через що пройшов наш народ, вистояла всі заборони, як переконливо свідчать про це наведені епізоди та приклад з власного життя.

            милосердя є найважливішим серед рис притаманних особистості, тому що воно визначає ставлення до людини всього суспільства. тому милосердним потрібно бути завжди.            милосердну   людину завжди поважають і цінують, до неї теж проявляють те ставлення, з яким вона відноситься до інших. милосердна людина ніколи не звжится на щось погане, тому що це може створити перешкоди на життєвому шляху інших.             тому, на мою думку, милосердя   - це моральне надбання, до якого люди прагнули з незапам"ятних часів і до наших днів. тому потрібно використовувати цей скарб. проявивши милосердя   до інших, ти отримаєш його зворотньо в більшій мірі!