Спишіть. підкресліть граматичні основи.1. гарними розмовами гостей не наситиш (нар. творчість2. я матусі поцілую сивину (р. котик). 3. у плавнях затриво-жилася дика (м. стельмах). 4. без першої ластівкивесна не приходить (нар. творчість). 5. юрко і петрусь весе-ло побігли до зеленого килима поля (в. івоненко).іі. складіть і запишіть два речення так, щоб в одному з них підмет був вираженийіменником, а в іншому – займенником.

1.наситиш - присудок    2.я - підмет  .       поцілую - присудок  3.птиця - іменник. затривожилася - присудок  4.весна - підмет   не приходить - присудок  юрко -підмет   петрусь - підмет   побігли -  присудок  весна - найкраща пора року я захворів (ла) - завтра не прийду до школи 

Н.в. вікна                 н.в. поля                       н.в. мечі р.в. вікон                 р.в. полів                     р.в мечів д.в. вікнам             д.в. полям                     д.в. мечам з.в. вікна                 з.в. поля                       з.в. мечі о.в. вікнами             о.в полями                   о.в. мечами м.в. на вікнах         м.в. на полях                 м.в на мечах

Весь світ — це люди. пізнати його — це пізнати людину, бо у світі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого за неї.я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, вдоволення, насолоди від існування на цьому світі.усі люди: чужі, свої, рідні, близькі — оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш і погоджуєшся, плачеш і смієшся, говориш і мовчиш. вкупі завжди краще. так було і так буде. це істина життя, бо що я одна? осколок великого народу, славної націїі, як ніколи, відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. і я співчуваю, підтримую, звеличую його разом із о. підсухою: народе мій! твоя потребамені щемить, мов сіль у рани.з тобою я сміюсь і плачу,вмираю й воскресаю знову,пишаюсь вродою твоєю.а любити людей, мені здається, кожного навчила мати — єдина людина, яка відкриває «двері у світ життя».для мене мама — святиня, щось рідне, величне, найдорожче. хіба не її люблячі руки пригортали мене з перших років мого життя, хіба не її очі слідкували за мною з невимовною ніжністю і любов'ю, хіба не постать схилялася над моїм ліжком, коли я часто хворіла або втомлена лягала відпочити. тому й святе воно слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. заповіді материнські — найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами в. симоненка,за тобою завше будуть мандруватиочі материнські і білява навчити дитину чомусь, мати сама повинна бути взірцем, прикладом, який можна наслідувати. дивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, любові і ласки віддає вона кожному, хто до неї звертається за .у будь-яку пору поспішає вона на людям, бо в неї дуже відповідальна професія — лікар.учить вона й мене любити людей, бо жити серед людей і бути відірваним від них не можна, бо це «остаточна загибель свого «я», своєї особистості. треба, щоб моє «я» воєдино злилося з мільйоннодужим народним «я», щоб було, як у п. тичини: я єсть народ, якого правди силаніким звойована ще не була.яке це все-таки щастя — жити й любити! недаремно ще т. шевченко говорив: невесело на світі жить,коли нема кого любить.важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які живуть поруч з тобою. хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному — ось що значить любити людей не на словах, а на ділі. а вчать нас цьому матері усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди і благословивши на світлу долю. стоять і дивляться, і чекать нас завжди, і бажають нам добра і щастя.рідна мати і україна — два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів, навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.