Діалог на основі фразеологізму пекти раків

Зві­сно, насамперед у розумі людини. Проте, на мою ду­мку, не тільки в ньому велич. Величною є й душа людини. Ця велич не така яскрава і помітна здалеку. Проте з любов’ю ми згадуємо тих, хто щиро вірив і вірно кохав, хто відзначався вірністю своєму обов’язку, ніжністю і любов’ю, лагідністю і велико­душністю, безкорисливістю і самовідданістю. Як сві­дчення цього згадаймо роман О. Гончара «Собор», у якому письменник закликає «берегти собори душ своїх», чимало уваги приділяє зображенню духовної краси, величі людини і викриває негативні її прояви. Духовно багатими і чистими, величними постають перед нами Єлька і Микола, Вірунька й Іван, Ізот Ло­бода і Ягор Катратий. Розвинувши розумові здібності, але занедбавши моральність, людина стає черствою, жорстокою та егоїстичною, про що свідчить у романі таке уособ­лення непорядності, як Володька Лобода. У сутичці з тими, «…що без соборів у душі», Микола Баглай постає перед читачем «як той біблей­ський юнак, що вигнав осквернителів з храму». Отже, велич людини полягає не в розкоші, не в славі, не в кар’єрі, а в щедрості, досконалості її душі. Тож для моральної величі людини, як і для розумо­вої, — безмежне поле діяльності й постійного розви­тку. Але моральна велич ширша, бо вона доступна кожному, тоді як вершини розумового розвитку є до­лею талановитих

Если нужно коротко:

Велич людини полягає не в розкоші, не в славі, не в кар’єрі, а в щедрості, досконалості її душі. Тож для моральної величі людини, як і для розумо­вої, — безмежне поле діяльності й постійного розви­тку. Але моральна велич ширша, бо вона доступна кожному, тоді як вершини розумового розвитку є до­лею талановитих.

Объяснение:

Якщо ж вдатися до невеличкого історичного екскурсу, можна згадати, що у дореволюційні часи гарні манери були обов’язковою рисою освічених верств. „Правила доброго тону” прищеплювалися змалечку, засвоювалися в гімназіях та інститутах шляхетних дівчат. А от після революції нові можновладці „гімназіїв не закінчували”, тож негайно скасували усі ці буржуазні витребеньки як абсолютно непотрібні трудящим масам. Втім, невдовзі совєтська еліта схаменулася і також захотіла чимось відрізнятися від простого люду. І правила доброго тону були знову повернені з небуття, щоправда у дещо зміненій формі „радянського етикету”.