Поделить слова для переносу працьовитий, кольоровий, полевий

шановний ветеране!  

      звертаюся до тебе напередодні великого свята перемоги!

      знову квітне бузок і червоно салютують тюльпани.

      знову ясного травневого ранку біжать до школи діти, а ти одягаєш фронтові нагороди.

      шістдесят п’ять літ триває цей урочистий похід людської пам'яті до братських могил і обелісків, до порослих травою окопів, до пам’ятників і музеїв.

      у невеличкому колі живих побратимів ти стоїш    біля вічного вогню, слухаєш слова вдячності, пісні своєї юності, і очі у тебе стають вологими від сліз.

      гірка сльоза котиться по зораній роками щоці. ти стримував її, коли боляче обпікали ворожі кулі, коли залишав на фронтових шляхах найближчих друзів, коли побачив зруйнованою рідну домівку, але тепер… але тепер плаче твоє серце і не соромиться своїх сліз. а мені хочеться підбігти до тебе, заглянути в очі, взяти за руку, щоб відчути стукіт твого стомленого серця, зрозуміти твій біль і радість. я розповім тобі, що немало знаю про страшну війну і її героїв.

      із захопленням дізналась історію молодого танкіста байрамукова, що звільняв нашу землю. він увірвався в наше селище на танку, а згодом закохався і одружився тут з молодою дівчиною. героя вже нема в живих, але в нашому селищі живуть його діти та онуки. адже ти теж звільняв колись чиєсь рідне село чи місто, може, і тебе там сьогодні згадують?

      мій сусід, микола петрович, – одинадцятирічним хлопчиком потрапив на фронт, був сином полка. він не любить згадувати про це, бо, мабуть, не для дитячої пам'яті такі спогади. микола петрович сором’язливо опускав очі і говорив нам: «не вірте, діти, тому, хто каже, що на війні не страшно».

      а ще згадую старенького вчителя, який вчив у нашій школі ще моїх батьків. він розповідав нам кумедні історії із свого фронтового життя і так допитливо заглядав нам у очі: «чи зрозумієте, як це нелегко? чи пам’ятатимете, яка страшна війна? » звичайно, ми розуміємо і пам’ятаємо його тиху розповідь і тихий сміх, і сумні очі. а цієї осені його не стало…

      мітинг триває , звучать сумні історичні довідки, але для мене це не важливе, адже я тримаю за руку тебе, я чую твоє серце, твій біль і радість.

      і саме ці світлі почуття я запам’ятаю в цей великий весняний день, бо я тримала за руку історію, я слухала її серце.

      і, тобі, дідусю, (ти дозволиш мені так тебе називати? ) за цей день, за весну, за життя!                                            

пам’ятаю. знаю. відчуваю.   

моя мама

у нашій сім'ї є особлива людина. вона завжди поруч. вона завжди розуміє мене. вона мені в усьому є: ув навчанні, у моїх щоденних справах і турботах. ця людина - це моя мама. мою маму звуть надія іванівна. мама працює вчителькою у школі, де я вчуся. моїй мамі я завдячую усьому в своєму житті. на усьому світі немає нікого дорожчого за мою маму . моя мама - це мій найкращий друг. з мамою мені ніколи не нудно. ми з нею дружимо, як найкращі подруги. мама зі мною спілкується на рівних, ніби я вже доросла. вона ніколи не сварить мене за погані оцінки. а я намагаюся не підводити її. мама відразу відчуває, коли мене щось турбує і одразу ж намагається мені . вона завжди дає мені мудрі поради.

як ви думаєте, яке перше слово я промовила у дитинстві? звичайно ж, «мама». для мене це найважливіше слово. мама та єдина людина, на яку я можу покластися в скрутну хвилину, вона підтримає, підкаже, направить на правильний шлях. це слово багато важило для мене. коли я промовляла слово «мама», вона приходила до мене і починала гратись, розмовляти, і спілкуватися зі мною хоч я і не розуміла ще багатьох слів, але відчувала, що ці слова теплі. я і мама – це дві нероздільні половинки. я не можу уявити своє життя без неї. вона у мене найкраща мама на світі! я дуже люблю свою маму, і намагаюся у всьому їй . мама не зрадить і не залишить в біді, тому вона найкращий друг. я завжди намагаюся зробити мамі щось приємне і не засмучувати її.

у мам є своє свято - восьме березня. у цей день вони отримують багато квітів і подарунків. усі навколо вітають жінок. хочеться, щоб свято восьме березня для наших мам повторювалося щодня. але дуже багато залежить від нас. яким би не був подарунок, він принесе багато радості, якщо він зроблений з любов'ю і своїми руками.

ми усі дуже любимо своїх мам! і нашим матусям за те, що вони є. "мама" -це найважливіше на світі слово. ми усі пишаємося тим, що ми його вимовляємо.