Як перенести слова білявеньке, чергують, , приладдям, читання, малювання, завдання

Біля веньке   чор гують       догля       прилад   дям     читан   ня     малюван   ня   завдан   ня

Мабуть кожен з нас памятає чудовий вислів " легко тому живеться, хто має голову на плечах" та не одного разу ми впевнювались наскільки він правдивий і достовірний.   наше життя як дорога, де ми рухаємось тільки вперед і не маємо можливості повернутись у минуле і щось знінити, якщо ми когось або щось покидаємо, то досить рідко повертаємось до цього та досить часто шкодуємо про щось зроблене або не зроблене. памятаючи, що живемо лише один раз, ми неодноразово стикались з тим що більшість говорить потрібно спробувати у цьому житті все, дійсно, ніхто не має нічого проти, але спробувати також має бути у межах розумного, адже іноді можна декілька разів "спробувати", а після цього шкодувати про це все життя, чи ще гірше заробити собі велику кількість проблем та втягнути у це рідних та близьких. ніхто не задумується, а чому б не спробувати людині, яка цього потребує, чому б не віднести старі іграшки в дитячий будинок, ні   у випадку "спробувати все",   маємо на увазі зовсім інше. якщо людина буде жити свїм розомом, а не слухати тих, хто й гадки не має в чому проблема, то й сама згодом навчиться іншим, такій людині і самій буде простіше в житті, в майутньому, оскільки навчиться робити висновки сама та вирішувати проблеми сама, пізніше скажуть: "ось, є голова на плечах! ". кидатись з головою в забави - не вихід, як би ми того не хотіли, але наше життя не настільки просте як здається, треба вміти мислити в різних ситуаціях, тоді життя дійсно буде здаватись простішим.

Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити.

На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває.

Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова.