Прівіт іть мені знайдіть переказ скляр дякую за увагу

Був у нашому селі скляр. це був невисокий  худий чоловічок з маленьким, ніби зібганим у кулачок обличчям. те дрібне личко по самі очі заросло густою щетиною. тому, хто бачив скляра вперше, здавалося, що він тримає в зубах широку щітку. очі, як і годиться скляреві, були наче відлиті  з надзвичайно прозорого скла.роботи скляреві ніколи не бракувало.славився він умінням  так ставити шибку, такою замазкою прикріпити її, що вже й рама  потрухлявіє він часу, а скло тримається, як припаяне.коли скляр працював,   його  дрібне заросле обличчя  ставало поважним і урочистим, а очі  сяяли.  склив він швидко і вправно.перед тим, як приступити до роботи, скляр  завжди скидав  шапку, хоч би який мороз не був надворі. він обережно брав  величезні шматки скла, відмірював, не користуючись лінійкою, проводив алмазом. тоді  тихенько постукував  уздовж тієї лінії, злегка натискав пальцями. трісь! шибка була готова.вставивши шибу, скляр трохи відходив, схиляв голову  набік і дивився. прозорі його сяяли такою  неприхованою втіхою, що всі навколо проймалися  шанобливим і урочистим  настроєм.незабаром у селі закінчили  будувати нову школу.  біля її високих і широких вікон скляр не працював, а священнодіяв. уночі дві шибки хтось побив. на землі видніли  блискучі скалки, валялися дві цеглини. підійшовши уранці до покалічених вікон, скляр оніміло застиг. повільно нагнувся, підняв цеглину і раптом заплакав. моторошно було дивитись, як плаче доросла, стара людина, навіть не витираючи сліз, що зависали на густій щетині. 

за чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. ось-ось має зійти сонце. його промінчики уже спалахують на обрії. чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. тільки чому ж його ще немає? може, ще спить солодким сном? а може, посварилось із землею і не хоче більше світити? що ж тепер? і все-таки схід поступово рожевіє. нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.

хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день.

улюблена пора року

найбільше я люблю весну. це, по-моєму, найпрекрасніша пора року.

весною все на землі пробуджується до нового життя. розтає сніг, з’являється молода зелена травичка. на деревах і кущах розпускаються листочки. весною повертаються до нас перелітні птахи: шпаки, граки, лелеки. вони починають вити гнізда, готувати житло для майбутніх пташенят.

я люблю спостерігати за весняною

природою. бачити, як усе навколо оновлюється, прикрашається після зимового сну. весело співають струмочки, на всі голоси прославляють прихід весни пернаті музиканти. повітря наповнюється духмяним запахом рослин. весна — це оновлення у природі. саме за це я її люблю.

світанок

я дуже люблю зустрічати перші спалахи пробудження нового дня. задовго до сходу сонце сповіщає про свій прихід. воно забарвлює своїми променями нічний небосхил, гасить зорі.

я люблю зустрічати сонце, гру і трепіт ранкових спалахів його променів. спочатку на обрії з’являється багряно-червона смуга. потім вона стає оранжевою, рожевою, а далі сонцем наповнювалося все навколо. і ніби вперше бачиш зелений листочок, дерево, яке росте аж до мого вікна, і легкий туман над рідним містом, що пробуджується до нового дня.

і ось світанок змінюється новим днем, наповнюється турботами життя людей, і я чую ніжне: «доброго ранку, сину! »

золотава осінь

ось і минуло тепле літо. настала осінь. непомітно підкралась вона до наших садів, полів, гаїв, лісів. ще в кінці серпня дерева почали вкриватись жовтим листям, а зараз воно вже блищало на сонці, ніби золото. дерева стояли у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадало додолу. земля була вкрита кольоровим листям, наче йдеш по прекрасному килимі. я люблю слухати шерехи опалого листя, дивитися на чарівні розписи осені на листях клена. промайнуло коротке бабине літо, починало повівати холодом, змовкли пернаті музиканти. ось і прийшов час прощатися із золотою осінню.

твір-опис за картиною катерини білокур «квіти за тином»

на картині катерини білокур — чудові квіти на фоні чистого, погідного неба. їх можна розподілити на два букети. один, ближній, перебуває у затінку, другий — більш виразний, світлий, осяяний сонячними променями. кольорів небагато: червоний, зелений, білий, голубий. але вжито багато проміжних барв.

я думаю, майстриня дуже любить природу, безмірно закохана у квіти. а їх тут безліч. тягнуться до сонця рожеві мальви. по березовій гілці поплелась в’юнка берізка. чарують око білосніжні ромашки й оранжеві лілії, рожево-червоні тюльпани і настурція з вишневими прожилками на пелюстках.

картина чарує гармонією кольорів і форм, захоплює красою і майстерністю.

у різні часи були різні традиції, правила, норми. мабуть, з найдавніших часів все встановлювалося.сучасна молода людина повинна дотримуватися всіх правил, установлених сьогоденнішнім життям.

моральні цінності давніх часів, часів наших батьків та сучасні не сильно відрізніються, але все ж таки деякі особливості сучасної моралі існують. бо люди нашого покоління відрізняються від попереднього покоління. сучасна людина не повинна забувати про доброту, чесність, порядність, здатність прийти на