Составить со словом хлеб несколько спонукальних речень.

Хліб - найбільша святість нашого народу! хліб — це багатство нашої країни! хліб, найситніша їжа на землі!

діти, наріжте хліб до обіду.

Шкільна перерва (твір-опис) мені подобається вчитися у нашій школі. вчителі добрі та уважні, хоча й суворі. тому на уроках доводиться сидіти тихо-тихо. через це дуже втомлюєшся.. інша справа — перерва. тільки-но пролунає дзвоник — швиденько до їдальні. хутко поїв — бігцем у коридор. шкода, звісно, витрачати час на їжу, але потрібно ж набратися енергії. перерви у нас великі, 10—15 хвилин. угадайте, скільки разів я встигаю пробігтися коридором? десять-п'ятнадцять. це нічого, але іноді як зіштовхнешся з ким-небудь. хтось навіть радий, що можна трохи побитися. проте у старшокласників я намагаюсь не врізатися. можуть боляче вдарити. у вчителів, звісно, теж. можуть покарати — змусять стояти. а це так нудно, особливо якщо перед цим сидиш 45 хвилин на уроці. ось і доводиться маневрувати. так цікавіше, ніж просто бігти як дурень світ за очі. а якщо серйозно, то у нашій чудовій школі немає нормального спортзала, де б можна було "розрядитися", пограти у що-небудь. і взагалі, як на мене, мало уроків фізкультури. я б із задоволенням ходив на урок фізкультури щодня. ні, двічі на день. ні, через кожні два уроки щодня. це було б чудово

вот как вариант. я не уверена что он подходит.

колись дуже давно, жив на землі народ. було це сильне, красиве і могутнє плем'я. вони дружно працювали, вирощували врожаї. полювали. розводили худобу. заможно жили ці люди. та була у них одна велика біда: не мали вони мови. зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості й любові, томупосмішка рідко торкалася їхніх облич. а винні в цьому були вони самі.

багато років тому цей народ образив добру фею - мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них., забравши з собою слова-квіти.

оніміле плем'я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш. у тому племені, по сусідству, жила дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима та хлопчик, який чудово грав на сопілці. хлопчик часто заходив до сусідів. щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

бачачи, як тяжко горює їх народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.хлопчик подумав відшукати мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. дівчинка вирішила піти з ним, бо одна голова - добре. а дві - краще. та як же вони обізвуться до мови, як скажуть, чому прийшли? дівчинка вишила їх прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитися через гру на сопілці. і полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

чи довго шукали фею діти, чи ні, того ніхто не знає. знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. діти показали свої дари. побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, мова все зрозуміла без слів. взяла цілі оберемки своїхчарівливих, запашних різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла мову людям.

з низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем'я мову. радості не було меж. вдихнули люди аромат чарівних квіті і заговорили, заспівали від щастя. з того часу бережуть вони слова-квіти, шанують мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.