Граматично правильно побудовано речення: а зібравшись у головній залі, почалося засідання комісії. б доповідач наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу семінару. в у газеті надруковано лист учня, що надійшов на адресу редакції. г комісія проаналізувала зроблені висновки попередніми дослідниками. односкладним є речення: а матусю мила, у твоїх долонях для мене заховався цілий світ (о. довготі’ят б без води й боршіу не звариш (нар. творчість). в вже і дніпро не схожий сам на себе (м . казидуб). г ніхто з дітей не осмілився зайти до хати, зостались на вулиці (є. гуцало). двокрапку потрібно поставити між частинами речення: а нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання від родження української мови, державності, нації (і. огієнко). б і є таке дивне щастя днини ясної ради соколом з неба впасти (в. си-моненко). в доцвітають мальви під вікном вересневі мальви доцвітають мати у зажурі як літа до виру одлітають (м . боровко). г стріну ж я калину, небо те безкрає цілий день сопілка в моїм сер ці грає (а. малишко). (якщо не важко з поясненням)

1.  б доповідач наголосив на важливих моментах і узагальнив роботу  семінару. (не  засідання зібралось у залі, не  учень  надійшов на адресу редакції; г)  має бути - комісія проаналізувала висновки, зроблені попередніми дослідниками)2.  б без води й борщу не звариш (нар. творчість). (не звариш - присудок, а підмета немає)3.  б і є таке дивне щастя днини: ясної ради соколом з неба впасти (в. си-моненко). ( між частинами речення можна поставити  а саме)

1.) дуб росте у лісі. це міцне і довговічне дерево. його вік може сягати до ста років. дуб сягає до сорока метрів заввишки. дерево має товстий стовбур, міцний корінь і велику ,кремезну крону. плід дуба називається жолудь. 2.) чи хороша я людина? чи правильно живу? певно кожен,хоч раз у житті, задавав собі це питання. я не думаю, це нормально для кожного. бо, на мою думку, завдання справжньої людини-робити світ навколо себе кращим і добрішим. 3.) літо-найкраща пора року. влітку сонячні дні і теплі ночі. в садках спіють вишні і черешні. в траві чути цвіркунів. над головою кружляють метелики. думаю, немає на світі людини, яка б не любила літо.

Маруся

дзвенів, гудів на весь київ величезний дзвін печерської лаври. паперть рясно вкрили люди. вони ходили тісними купами, немов кожен з них боявся загубитися в натовпі.

                тільки один високий парубок стояв собі віддалік самотньо. нещодавно він скінчив своє чумакування й змінив дьогтяну сорочку на синій жупан. вертаючись додому, зайшов дорогою до києва, щоб вклонитися святим місцям і подякувати богові за успіх.

                повз нього пройшла чудесної краси дівчина. вона була рум’яна, як зоря, повна, свіжа, молода й здорова. керсетка яскравого малинового оксамиту добре обіймала стрункий її стан. біла, як сніг, сорочка чудесно відтіняла ніжне тіло. пишно вишиті візерунками рукава нагадували лебедині крила. пов’язані на голові барвисті стрічки, перевиті барвінком, створювали над свіжим чолом пишну корону. стрічки маяли позаду своїми кінцями, як широка веселка.

                поруч неї ішов дід. сиву його вітер закинув назад. червоне лице з навислими бровами й білими вусами не було старезне. але, вдивившись у глибокі зморшки високого лоба, у вираз колись метких очей, що звикли вистежувати в широкому степу татарина, можна було налічити йому багато десятків років. старий ішов повільно, але не відставав від дівчини. статечно ступав він великими кроками по стародавньому камінню…

                серце парубка нерівно калатало, коли він підійшов до старого, зняв перед ним шапку і вклонився. старий і собі підсунув вище шапку й віддарував йому поклін. петро чайка впізнав парубка, з дідом котрого за молодих літ козакував.

                земляки побралися за шапки й давай цілуватися. завтра домовилися разом вирушити до рідного села.

- добрий парубок, - сказав старий чайка, коли той собі пішов. – у нього в очах ясно, то можна думати, що й душа не чорна.

онука не відповідала ні слова, хоча цілком з ним погоджувалась, а про очі могла б багато більше розказати.