Завтра на олимпиаду по укр. мове иду, нужно сочинение на тему "хліб— всьому голова" заранее !

«хліб - всьому голова» всім відоме українське прислів’я. в ньому закладена вікова мудрість українського народу, який протягом усього розвитку і приділяв хлібу велику увагу. якщо буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни. з давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці виховання з раннього дитинства дбайливого ставлення до хліба. україна завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні грунти.

хліб… ось він - свіжий, м’який, запашний - лежить на вишитому руш-інику. від нього іде запах золотої ниви, спекотного сонця, чується пісня жайворонка. жнива…до них готувалися зиму, весну, а їх початок ставав святом. селяни одягом білі празникові сорочки і виїздили на ніч у поле, щоб з першим променем сонця почати жнива. це було свято першого снопа.         

…пригадується мені «щедрий вечір» михайла  стельмаха. малий михайлик іде з батьком на ніч, бо завтра - жнива. він довго не може заснути вночі на і возі. хлопчику здається, що його не розбудять…а коли став жати, то і руки не ; слухалися, і покоси не туди стелилися, а спину - не чути, так боліла, бо йшов не розчинаючись, щоб «тато часом чогось не подумали». михайлик радіє, що став женцем, що здобув свій перший у світі хліб, що тепер його сніп стоятиме на   покуті на свят - вечір.

хліб. як тяжко його добувати! згадаймо незабутнього т. шевченка: а я стою, похилившись, думаю, . як то тяжко той насущний люди добувають…

перед очима з’являється маланка волик, бідна у своєму побуті і така багата    ; у любові до землі. бачу, як вона йде на поле, де колоситься золота нива, по якій    ; хвильками пробігає вітерець. жінка схиляється до землі, стає на коліна, розгортає колоски і слухає, як падає зерно, як «плаче нива золотими сльозами». маланка вклоняється хлібу, бо він - святий. святі і люди, що його добувають. образу хліба вклонімося, сиріч - людині, високочолому сіятелю землі…

ці слова належать борису олейнику, вірш якого «в оборону» вчать у школі. а чи можна забути ніжний  твір  д. павлика «коли ми йшли удвох з тобою…» - гімн хлібові насущному, де йдуть «вузькою стежкою по полю» двоє закоханих. хлопця вражає, як дівчина безжально топче «колоски пшениці, що нахилились до землиці». він згадує своє гірке дитинство, коли збирав колоски «в поділ дитячої сорочки», пригадує матір, як вчила цінувати хліб, що впав на долівку, бо «те колоссячко вусате» - то невсипущий труд мозільний, то молодим - калач весільний. а скільки чудових слів про хліб зберігає народ у своїй скарбниці - усній народній творчості! диханням косарів, вогнем гарячих діб, трудом і творчістю, людським гарячим потом, він пахне солодко, як пахнуть меду соти. -запитує і стверджує любов забашта у своєму вірші «як пахне хліб». ніхто не забуде і голодомор на україні. тож нехай він, хліб, - совість наша - буде завжди лежати на столі; на вишитому рушнику, а нашою першою молитвою нехай буде хвала хлібу. нехай на черствіє хліб, бо, як мовлять у народі, коли черствіє хліб, черствіє і душа, і совість. так буде все життя: хліб настолі.

 

«хліб — всьому голова» всім відоме українське прислів'я. в ньому закладена вікова мудрість українського народу, який протягом усього розвитку приділяв хлібу велику увагу. якщо буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни.з давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці виховання з раннього дитинства дбайливого ставлення до хліба. україна завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні ґрунти.хлі ось він — свіжий, м'який, запашний — лежить на вишитому рушнику. від нього іде запах золотої ниви, спекотного сонця, чується пісня жайворонка. них готувалися зиму, весну, а їх початок ставав святом. селяни одягом білі празникові сорочки і виїздили на ніч у поле, щоб з першим променем сонця почати жнива. це було свято першого снопа.ється мені «щедрий вечір» михайла стельмаха. малий михайлик іде з батьком на ніч, бо завтра — жнива. він довго не може заснути вночі на возі. хлопчику здається, що його не коли став жати, то і руки не слухалися, і покоси не туди стелилися, а спину — не чути, так боліла, бо йшов не розчинаючись, щоб «тато часом чогось не подумали». михайлик радіє, що став женцем, що здобув свій перший у світі хліб, що тепер його сніп стоятиме на покуті на свят — вечір.хліб. як тяжко його добувати! згадаймо незабутнього т. шевченка: а я стою, похилившись, думаю, .як то тяжко той насущний люди перед очима з'являється маланка волик, бідна у своєму побуті і така багата у любові до землі. бачу, як вона йде на поле, де колоситься золота нива, по якій хвильками пробігає вітерець. жінка схиляється до землі, стає на коліна, розгортає колоски і слухає, як падає зерно, як «плаче нива золотими сльозами». маланка вклоняється хлібу, бо він — святий. святі і люди, що його добувають.образу хліба вклонімося, сиріч — людині,високочолому сіятелю земліці слова належать борису олейнику, вірш якого «в оборону» вчать у школі. а чи можна забути ніжний твір д. павлика «коли ми йшли удвох з » — гімн хлібові насущному, де йдуть «вузькою стежкою по полю» двоє закоханих. хлопця вражає, як дівчина безжально топче «колоски пшениці, що нахилились до землиці». він згадує своє гірке дитинство, коли збирав колоски в поділ дитячої сорочки», пригадує матір, як вчила цінувати хліб, що впав на долівку, бо «те колоссячко вусате» — то невсипущий труд мозольний, то молодим — калач весільний.а скільки чудових слів про хліб зберігає народ у своїй скарбниці — усній народній творчості! «хліб — усьому голова», «хліб — народне добро», «ціна хлібу — життя».як пахне хліб? ви знаєте, як пахне хліб? диханням косарів, вогнем гарячих діб, трудом і творчістю, людським гарячим потом, він пахне солодко, як пахнуть меду соти. –запитує і стверджує любов забашта у своєму вірші «як пахне хліб». ніхто не забуде і голодомор на україні. тож нехай він, хліб, — совість наша — буде завжди лежати на столі; на вишитому рушнику, а нашою першою молитвою нехай буде хвала хлібу. нехай на черствіє хліб, бо, як мовлять у народі, коли черствіє хліб, черствіє і душа, і совість. так буде все життя: хліб на столі.

        одного разу, після збору урожаю, під велику грудку землі впало зернятко. настрашилося, що вже пропало. із того переживання дуже втомилося тай заснуло і не помітило як настала зима. накрила його біленькою ковдрою,а згодом весна омила його теплим дощиком .і наше зернятко проросло.             зростало воно в щасливій родині з іншими зернятками у золотому колосочку. дуже любило тепле літнє сонечко та кольорову веселку, яка часом приходила в гості разом з жвавим дощиком. а ще дуже любило зернятко розглядати білі пухнасті хмаринки, що пропливали над рідною нивою змінюючи форми та хитаючись на стеблинці слухати розповіді вітру.             минуло літо – зернятко дозріло. настав час збирати врожай, на поле прийшли хлібороби, турботливо й дбайливо зкосили пшеничні колоски, змолотили зерно і відвезли у село. так зернятко потрапило до комори. йому було тепло і затишно серед друзів зерняток. засинаючи та згадуючи розповіді вітру зернятко почало мріяти про своє майбутнє. уявляло собі як перетвориться на біле пухке борошно і потрапить до пекаря. пекар замішає тісто і випече духмяний хліб або солодке тістечко на радість діточкам. а може дбайлива господиня наліпить смачних вареників із вишнями для своїх синочка та дочки. не погано було б стати і розкішним весільним короваєм, на щастя молодятам. але найбільшою мрією зернятка було потрапити до ніжних і турботливих рук бабусі, що йому стати солодкою, пишною великодньою паскою та радувати усіх навколо неперевершеним і незабутнім смаком улюбленого свята. а перед тим як паску скуштувати, її поставлять на найгарніший вишитий рушник, у коло з яскравих писанок, запалять тоненьку свічечку та прочитають молитву на здоров’я і добробут усієї родини.

Моя майбутня професія – лікар. я давно так вирішив. ще в дитинстві мені хотілося всім, кому погано і боляче. я возився з бездомними хворими кошенятами і цуценятами, лікував голуба, у якого було зламане крило. друзі дивувалися, як мені не нудно все це. а мені возитися з хворими тваринами дуже і ніколи не набридало. а тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.лікар – найгуманніша професія на землі. він позбавляє людей від страждань, хоча інколи для цього він повинен спочатку зробити їм біляче. при цьому лікар повинен бути дуже доброю людиною, відчувати чужий біль. тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. але йому потрібно буде навчитися і бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе людям по-справжньому.є ще таке поняття, як лікарська таємниця. люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. і він, як священик на сповіді, повинен вислухати, зрозуміти, і зберегти в собі чужу таємницю. цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху і вірним якій він повинен залишатися все своє життя.лікар повинен бути готовий до самопожертви. за першим покликом він повинен прийти на людям вдень і вночі, в дощ і в хуртовину, під час терактів і стихійних лих. справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль і осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.ця професія вимагає мужності, необхідності прийняття єдино правильного рішення, від якого залежить людське життя.лікар не має права на помилку. якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, тремтяча рука хірурга, навіть проста байдужість до хворого можуть обірвати чиєсь життя. але зате яке це щастя, яка велика місія – першим дізнатися про народження нового життя, або сказати матері : «операція пройшла успішно, ваш син буде жити».мабуть, заради цієї миті і стоїть багато вчитися і працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії – бути лікарем.