Скласти міні твір на любу тему з 10 односкладних речень! !

.. Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для всіх нас Батьківщиною.Велична і трагічна історія  нашої  країни.  Здавна  численні  завойовники  приходили  на  нашу прекрасну,  багату землю,  щоб  загарбати  нас  й  поневолити  український народ.Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі «іскра вогню»  , невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи.Наші землі бачили багато, вони все пам’ятають. Чому ж ми не взмозізрозуміти та зберегти нашу історію?  Зробити все, щоб болючі    уроки історії були засвоєні та більше не повторювалися.    І першим, хто сказав про це навесьсвіт,був ТарасШевченко: Не вмирає душа наша,Не вмирає воля.Традиції  великого  Кобзаря  підхопили  і  продовжили  його  численні послідовники – всі ті, кому не байдуже, хто ми і звідки  ми пішли? Хто наші батьки,  які  наші  цінності  та  як  ми  їх  захищаємо? Саме  завдяки  їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюсь, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі. Україна – моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в країні й   дуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. Україна - це чарівна природа, це неповторна культура, це все те що навколо нас

Від тихого лісу віяло тривогою.Ще досі біле небо враз стало чорним, роздався гуркіт грому.  Я піднявся на невеликий пагорб краще роздивитися дорогу. Мій навігатор крутив стрілкою у різні боки неначе кажучи:"Хлопче, чого стоїш? Ноги в руки і біжи куди очі бачать!". Тоді я й схаменувся. Дременув кудись в ліс. Малесенькиі краплі дощу сікли мені обличчя , але я не зупинявся. Спинились мої ноги , як тільки побачив сухеньку малу хатину біля озера. Спалах , гуркіт жахливого грому , іще спалах... Не знаю, що відбулося , але зранку я прокинувся у хатині , біля мене сиділа із чашкою в руках старенька бабуся...