Твір на тему як діти вилікували лелеченя

      пропоную скласти такий твір про те, як діти вилікували лелеченя:       цього літа я відвідав бабусю у селі. майже біля кожної домівки тут живуть лелеки, які є символом добробуту. одного разу я із друзями пішов на . там, у комишах, ми побачили якесь створіння. ми підійшли ближче. виявилось, що це - маленьке лелеченя. воно було кволим та жалібно плакало. 

      ми з друзями вирішили його оглянути. у маленького птаха щось сталося з крилом. ми підняли лелеченя та віднесли його до сільського медпункту. там медсестра турботливо змастила ліками крильце маленького птаха. коли ми вийшли з медпункту, то над нашими головами нервово пролетів великий лелека. ми зрозуміли, що то рідня лелеченяти та відпустили його. ось так одного разу ми врятували маленького птаха.

Негору мав років десь із сорок. це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. чи мав він якусь освіту? мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. ніхто не знав і його планів на майбутнє. він тільки висловив якось намір висісти на берег у вальпараїсо. це був дивний чоловік. в усякому разі він, напевно, не був моряком. він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря. на палубі негору бачили рідко. цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. а пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати. жюль верн зображує злодія негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «пілігрим» загинув. негору злий, бездушний чоловік. він міг зробити з людиною, що завгодно. міг вбити, міг катувати людину поки вона не буде просити помилувати. негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так як білих ніхто не купував. негору — людина дуже жорстока. негору нікому не розказував про своє минуле. він був закритою людиною, люди його ненавиділи, навіть собака вороже відносилась до нього. він постійно заздрив діку сенду. негору хотів бути капітаном, але в нього не було такої можливості

Тарасова    верба упала  на  землю гілка  вербова.побачив тарас, підняв він її.і враз уявляв, що він вдома,на рідній вкраїнській землі. він гілку не викинув в море,сів на човен і попливна місце своєї неволі,й вербовая гілочка з ним. півострів мангишлак …кругом піски червоні,полин, саксаул та колючки верблюжі…бере тарас гілку в долоні,в пісок її садить у тузі. і там, у забутій пустелі,минає зима і приходить весна.прийшла до поета веселість : о диво ! верба прийнялась. відерко бере, поливає вербинку.це ж перше в пісках деревце! навколо садок посадили,хай тішить усіх, хай росте ! минали  роки …розрослася верба,в її затінку можна спочити.на серці в поета велика журба : скільки літ буде він тут тужити ? десять років пройшло . ось і воля! поет покидає фортецюобвів поглядом сад і море,обняв стовбур верби –сестриці. а сад молодий шумів листом,неначе вітав на прощання.верба похилилася низько, прощалась з поетом востаннє  .