Скласти твір яке воно було те лисеня

      скласти твір про лисеня можна так:       одного разу ми з татусем вирішили піти до лісу по гриби. вишукуючи плоди, ми побачили, як щось риженьке пробігло повз нас. придивившись, ми зрозуміли, що то було лисеня. воно принишкло у кущах та слідкувало за нами. за розмірами воно було невеличке, як песик. вушка в нього були гостренькі, на кінцях темненькі. мордочка довгувата, на її кінці був чорний носик-крапочка. очі чорні. хвостик у лисеняти був дуже пухнастий. я наблизився до нього. проте тато застеріг мене, адже, можливо, десь ходить його матуся. так і сталось! з-за дерева за своїм дитинчам спостерігала велика лисиця. вона почала віддалятись, а її лисеня весело побігло за мамою. ось яка цікава зустріч з нами відбулась!

Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «сивовусий грек та молодий наймит-дангалак алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» тоді алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. а коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари перенести її в безпечне місце. потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра.  грек був сумний, і лише ввечері разом з алі пришов до кавярні. грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. на другий день, щоб не гаяти часу, він наказав алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими . тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. у мемета була дружина фатма, яку алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «вона спинила очі на алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.» героїня твору – фатьма колись жила в далекому гірському селі: «вона була з гір. з далекого гірського села, де жили інші люди, де були свої звичаї, де лишились подруги. там не було моря». чоловік її, різник, заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав у своє село, де не було родини, подруг, близьких людей, не було навіть звідти доріг. молода жінка часто стояла під одиноким деревом, з надією вдивляючись у рідну гірську долину, сподіваючись на визволення. але якщо дерево змогло пустити корені на голому кам’яному даху, то фатьма так і не прижилася в цій людській пустелі. їй усе тут ненависне – і чоловік, і скелі, і море, яке безроздільно панує над людьми: «тут тільки море, скрізь море, вранці сліпить очі його блакить, удень гойдається зелена хвиля, вночі воно дихає, як слаба людина… в годину дратує спокоєм, в негоду плює на берег, і б’ється, і реве, як звір, і не дає спати… навіть в хату залазить його гострий дух, од якого нудить… од нього не втечеш, не сховаєшся… воно скрізь, воно дивиться на неї». цей малюнок якнайкраще розкриває психічний стан фатьми, її нудьгу й тугу, безвихідність становища, адже вона продана рабиня. відношення чоловіка фатьми до неї яскраво характеризують слова з новели: «він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким, скрипучим голосом, коротко і владно, як пан служебці…». до алі скоро звикли в селі. дівчата намагались сподобатися молодому красеневі, а чоловікам його весела вдача. алі часто брав свою зурну, з-під смірни, примощувався під кав’ярнею або деінде і грав. одного разу фатма наважился поговорити з алі і закохані наважуються втекти із села. але мемет дізнається про це від односельця нурли. він збирає сусідів і родичів татар. «татари гули. усіх тих родичів, що ще вчора розбивали один одному голови в сварці за воду, єднало тепер почуття образи. зачеплено було не тільки меметову честь, але й честь усього роду. якийсь злиденний, мерзенний дангалак, наймит і заволока. річ нечувана. і коли мемет виніс із хати довгий ніж, яким різав овець, і, блиснувши ним на сонці, рішуче застромив за пояс, рід був готовий.» татари йшли по гірських стежках, було надзвичайно жарко, але бажання помсти вело їх вперед. доля була немилосердна до закоханих і вони заблукали й стали легкою здобиччю мемета й татар: «алі й фатьма були тут людьми чужими. не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня». не бажаючи повертатися до чоловіка, красуня фатьма покінчила життя самогубством (впала зі скелі в море), алі загинув від ножа різника-ревнивця. усі події у творі відбуваються «на камені» — на скелястих берегах моря, але  назва прочитується й символічно: «кам’яні» душі цих людей, які безжально знищили прекрасне кохання. мемет притягнув окривавлене тіло алі за ногу до села, татари «підняли тіло алі, поклали в човен і при тривожних жіночих

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

в образі жінки тарас шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ україни, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.

у тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів т. г. шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

коли ми говоримо про жіночу долю в творах т. шевченка, на думку перш за все три його знамениті поеми: «катерина», «наймичка» і «марія».

написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. у «катерині» переважає романтична піднесеність, у «наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «марії» — прагнення символічного узагальнення. однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. євген сверстюк писав з цього приводу: «якщо «катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

в образах трьох жінок шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.

усі три жінки — катерина, наймичка ганна, марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.

в образі марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів т. шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. отже, катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.

автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

наймичка ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

іван франко так оцінив цей образ: «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

і  найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це марія. плід її жіночого гріха став спасінням для всього людства. а після розп’яття христа, свого сина, пречиста діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.

іван франко дав дуже високу оцінку третій поемі т. шевченка: «шевченкову поему «марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем шевченка. вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами шевченкової поетичної творчості» .

марія стала загальним ідеалом людини у шевченковому «кобзарі»:

о світе наш незаходимий!

о ти, пречистая в женах!

благоуханний сельний крине!

шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. так, у «катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». жінка для шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. саме на жінку, як ми бачимо в поемі «марія», поет покладає роль у спасінні людства від зла й нелюбові. і долі жінок з поем т. г. шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. а отже, і його сподівання на відродження.