Словниковий диктант на визначення груп і відміни іменників і! 20 ів!

Івідміна: земл-я, мрі-я, ілл-я.     тверда група рук-а, сосн-а, микол-а     мішана миш-а, площ-а     м'яка мрі-я, марус-я, судд-я іі відміна : чолов роду з нульов закінченням, н-д: шлях, край, степ,  кінь,тесть,   із закінченням -о (дніпр-о, батьк-о),   середнього роду з закінченням -о,-е,-я ( море, олово. листя) : дуб , студент, павло , сiдло "яка: скрипаль , вiнець , герой , обрiй якщо закінч-ся на м"як приголосний __умiння ,знання , полум'я , пiр'я --  мішана: скрипаль , вiнець , герой , обрiй потім іменники, які закінчуються на мішана--на , гусляр, газетяр тверда-іменники на -ар, -ер, -єр, -ир, -ір, -їр, -ор, -ур, -юр, -яр; наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення базар, інженер, карє'р, інжир м"яка- наголос переходить..вівчар, лікар, богатир, поводир до третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (кров, ніч, сіль, відданість), а також іменник мати. до четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а(я ), які при відмінюванні у непрямих відмінках, крім знахідного і орудного, мають суфікси -ен-, -ат-, -ят - : галченя, кошеня, коліща тепер з цих слів напишіть завдання. ( я все розклала по відмінах і групах)

Українська мова вважається наймилозвучнішою у світі. Вона дивує й захоплює багатством словника, безмежністю форм, плинністю. Цією мовою були написані неперевершені твори Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського. Українське слово живе в піснях мого народу, чаруючи світ поетичністю, мінливістю настроїв. Воно вводить нас у чарівний світ народних вірувань, у народну творчість, вчить любити рідний край, велику Батьківщину.

Українська мова могутня, глибинна. І кожне слово має свій відтінок: сум, радість, гумор, щедрість, щирість. Мова розчулює, закликає до боротьби, клекоче у ненависті до зла, несправедливості, насильства.

Тож бережімо красу й чистоту рідної мови. Нехай наповнює вона наші душі багатством і красою духовності

Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.

Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.

Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.

 Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки

Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.

Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.

Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.