Які людські якості, знання, уміння потрібні в сучасному світі?

Єлише теза

сьогоднішній світ кардинально відрізняється від того, яким він був кількасот років тому. технології    розвиваються настільки швидко, що люди не встигають їх опановувати. і тому, щоб бути сучасним,  слід одночасно крокувати зі світовим прогресом. тож, на мою думку, молоді люди повинні мати такі риси, як: освіченість у багатьох галузях, але одночасно грунтовні знання в одній із них, життєвийдосвід. молодь має бути свідомою, патріотичною, мати велике бажання жити сьогодні і зараз, і це життя має бути справжнім і наповненим подіями.

Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.

За найпоширенішою версією скіфи належали до іранської групи народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які трапляються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей). Антропологічно сколоти степової зони відповідали морфологічним варіантам Зрубної культури.[6]

У перських та індійських джерелах скіфи відомі як сака та шака відповідно.

За Діодором походять від Скіфа, сина Зевса. Він мав синів Пала і Напа. Саме Пал вважається предком палів (скитів).

Геродот повідомляє три перекази про походження скіфів: «За розповідями скіфів, народ їх — наймолодший з усіх. А було це так. Першим жителем цієї ще безлюдної тоді країни був чоловік на ім'я Таргитай. Батьками цього Таргитая, як кажуть скіфи, були Папай і дочка річки Борисфену богиня Апі. Такого роду був Таргитай, а у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший — Колаксай. В їх царювання на Скіфську землю з неба впали золоті предмети: плуг, ярмо, сокира і чаша.

Першим побачив ці речі старший брат. Ледве він підійшов, щоб підняти їх, як золото запалало. Тоді він відступив, і наблизився другий брат, і знову золото було охоплене полум'ям. Так жар палаючого золота відігнав обох братів, але, коли підійшов третій, молодший, брат, полум'я згасло, і він відніс золото до себе в будинок. Тому старші брати погодилися віддати царство молодшому. Так от, від Ліпоксая, як кажуть, сталося скіфське плем'я, зване авхати, від середнього брата — плем'я катіар і траспіїв, а від молодшого з братів — царя — плем'я паралати. Всі племена разом називаються сколотами, тобто царськими. Елліни ж звуть їх скіфами.

Так розповідали скіфи про походження свого народу. Вони думали, втім, що з часів першого царя Таргитая до вторгнення в їх землю Дарія (512 р. до н. е.) пройшло якраз тільки 1000 років.